Psalms 137

1 By the rivers of Babylon we sat and wept when we remembered Zion.

Над рі́чками Вавило́нськими, — там ми сиділи та й плакали, коли зга́дували про Сіо́на!

2 There on the willows we hung our harps,

На ве́рбах у ньому повісили ми свої а́рфи,

3 for there our captors requested a song; our tormentors demanded songs of joy: “Sing us a song of Zion.”

спі́ву бо пісні від нас там жада́ли були́ понево́лювачі наші, а весе́лощів — наші мучи́телі: „Заспівайте но нам із Сіонських пісе́нь!“

4 How can we sing a song of the LORD in a foreign land?

Як же зможемо ми заспівати Господнюю пісню в землі чужинця́?

5 If I forget you, O Jerusalem, may my right hand cease to function.

Якщо́ я забу́ду за тебе, о Єрусалиме, — хай забуде за мене прави́ця моя!

6 May my tongue cling to the roof of my mouth if I do not remember you, if I do not exalt Jerusalem as my greatest joy!

Нехай мій язик до мого піднебі́ння прили́пне, якщо́ я не бу́ду тебе пам'ята́ти, якщо́ не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою́!.

7 Remember, O LORD, the sons of Edom on the day Jerusalem fell: “Destroy it,” they said, “tear it down to its foundations!”

Пам'ятай же, о Господи, едо́мським синам про день Єрусалиму, як кричали вони: „Руйнуйте, руйнуйте аж до підва́лин його́!“

8 O Daughter of Babylon, doomed to destruction, blessed is he who repays you as you have done to us.

Вавилонськая до́чко, що маєш і ти ограбо́вана бути, — блажен, хто заплатить тобі за твій чин, що ти нам заподі́яла!

9 Blessed is he who seizes your infants and dashes them against the rocks.

Блажен, хто ухо́пить та порозбиває об скелю і твої немовля́та!