Job 7
1 “Is not man consigned to labor on earth? Are not his days like those of a hired hand?
Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
2 Like a slave he longs for shade; like a hireling he waits for his wages.
Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
3 So I am allotted months of futility, and nights of misery are appointed me.
так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
4 When I lie down I think: ‘When will I get up?’ But the night drags on, and I toss and turn until dawn.
Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
5 My flesh is clothed with worms and encrusted with dirt; my skin is cracked and festering.
Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
6 My days are swifter than a weaver’s shuttle; they come to an end without hope.
А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
7 Remember that my life is but a breath. My eyes will never again see happiness.
Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
8 The eye that beholds me will no longer see me. You will look for me, but I will be no more.
Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
9 As a cloud vanishes and is gone, so he who goes down to Sheol does not come back up. (Sheol h7585)
Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, (Sheol h7585)
10 He never returns to his house; his place remembers him no more.
не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
11 Therefore I will not restrain my mouth; I will speak in the anguish of my spirit; I will complain in the bitterness of my soul.
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
12 Am I the sea, or the monster of the deep, that You must keep me under guard?
Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
13 When I think my bed will comfort me and my couch will ease my complaint,
Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
14 then You frighten me with dreams and terrify me with visions,
то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
15 so that I would prefer strangling and death over my life in this body.
І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
16 I loathe my life! I would not live forever. Leave me alone, for my days are but a breath.
Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
17 What is man that You should exalt him, that You should set Your heart upon him,
Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
18 that You attend to him every morning, and test him every moment?
Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
19 Will You never look away from me, or leave me alone to swallow my spittle?
Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
20 If I have sinned, what have I done to You, O watcher of mankind? Why have You made me Your target, so that I am a burden to You?
Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
21 Why do You not pardon my transgression and take away my iniquity? For soon I will lie down in the dust; You will seek me, but I will be no more.”
І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
