Job 29
1 And Job continued his discourse:
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 “How I long for the months gone by, for the days when God watched over me,
„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 when His lamp shone above my head, and by His light I walked through the darkness,
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
4 when I was in my prime, when the friendship of God rested on my tent,
як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 when the Almighty was still with me and my children were around me,
коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
6 when my steps were bathed in cream and the rock poured out for me streams of oil!
коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 When I went out to the city gate and took my seat in the public square,
Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
8 the young men saw me and withdrew, and the old men rose to their feet.
як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
9 The princes refrained from speaking and covered their mouths with their hands.
зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
10 The voices of the nobles were hushed, and their tongues stuck to the roofs of their mouths.
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
11 For those who heard me called me blessed, and those who saw me commended me,
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 because I rescued the poor who cried out and the fatherless who had no helper.
бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
13 The dying man blessed me, and I made the widow’s heart sing for joy.
Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 I put on righteousness, and it clothed me; justice was my robe and my turban.
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
15 I served as eyes to the blind and as feet to the lame.
Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
16 I was a father to the needy, and I took up the case of the stranger.
Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 I shattered the fangs of the unjust and snatched the prey from his teeth.
Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
18 So I thought: ‘I will die in my nest and multiply my days as the sand.
І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 My roots will spread out to the waters, and the dew will rest nightly on my branches.
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
20 My glory is ever new within me, and my bow is renewed in my hand.’
Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 Men listened to me with expectation, waiting silently for my counsel.
Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
22 After my words, they spoke no more; my speech settled on them like dew.
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
23 They waited for me as for rain and drank in my words like spring showers.
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 If I smiled at them, they did not believe it; the light of my countenance was precious.
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 I chose their course and presided as chief. So I dwelt as a king among his troops, as a comforter of the mourners.
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
