Hebrews 12
1 Therefore, since we are surrounded by such a great cloud of witnesses, let us throw off every encumbrance and the sin that so easily entangles, and let us run with endurance the race set out for us.
Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тяга́р та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами,
2 Let us fix our eyes on Jesus, the author and perfecter of our faith, who for the joy set before Him endured the cross, scorning its shame, and sat down at the right hand of the throne of God.
дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перете́рпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого.
3 Consider Him who endured such hostility from sinners, so that you will not grow weary and lose heart.
Тож подумайте про Того, хто перете́рпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх.
4 In your struggle against sin, you have not yet resisted to the point of shedding your blood.
Ви ще не змага́лись до крови, борю́чись проти гріха,
5 And you have forgotten the exhortation that addresses you as sons: “My son, do not take lightly the discipline of the Lord, and do not lose heart when He rebukes you.
і забули на́гад, що говорить до вас, як синів: „Мій сину, — не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоря́є тобі.
6 For the Lord disciplines the one He loves, and He chastises every son He receives.”
Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає“!
7 Endure suffering as discipline; God is treating you as sons. For what son is not disciplined by his father?
Коли те́рпите кару, то ро́бить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що ба́тько його не карає?
8 If you do not experience discipline like everyone else, then you are illegitimate children and not true sons.
А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з пере́любу, а не сини.
9 Furthermore, we have all had earthly fathers who disciplined us, and we respected them. Should we not much more submit to the Father of our spirits and live?
А до того, ми мали батьків, що карали наше тіло, — і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні кори́тися ми Отцеві ду́хів, щоб жити?
10 Our fathers disciplined us for a short time as they thought best, but God disciplines us for our good, so that we may share in His holiness.
Ті нас за короткого ча́су карали, як їм до вподоби було́, Цей же на ко́ристь, щоб ми стали учасниками Його святости.
11 No discipline seems enjoyable at the time, but painful. Later on, however, it yields a harvest of righteousness and peace to those who have been trained by it.
Усяка кара в тепе́рішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для на́вчених нею приносить ми́рний плід праведности!
12 Therefore strengthen your limp hands and weak knees.
Тому́ то „опущені руки й коліна знемо́жені ви́простуйте“,
13 Make straight paths for your feet, so that the lame may not be disabled, but rather healed.
і „чиніть прості стежки́ ногам вашим“, щоб кульгаве не збо́чило, але краще ви́правилось.
14 Pursue peace with everyone, as well as holiness, without which no one will see the Lord.
Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа.
15 See to it that no one falls short of the grace of God, and that no root of bitterness springs up to cause trouble and defile many.
Дивіться, щоб хто не зостався без Божої благода́ті, щоб „не виріс який гіркий корінь і не наробив непоко́ю“, і щоб багато-хто не опога́нились тим.
16 See to it that no one is sexually immoral, or is godless like Esau, who for a single meal sold his birthright.
Щоб не був хто блудник чи безбожник, немов той Ісав, що своє перворі́дство віддав за поживу саму́.
17 For you know that afterward, when he wanted to inherit the blessing, he was rejected. He could find no ground for repentance, though he sought the blessing with tears.
Бо знаєте ви, що й після, як схотів він успадкува́ти благослове́ння, відкинутий був, — не знайшов бо був можливости до покая́ння, хоч його з слі́зьми шукав.
18 For you have not come to a mountain that can be touched and that is burning with fire; to darkness, gloom, and storm;
Бо ви не приступили до гори дотика́льної та до палю́чого огню, і до хмари, і до те́мряви, та до бурі,
19 to a trumpet blast or to a voice that made its hearers beg that no further word be spoken.
і до сурмо́вого звуку, і до голосу слів, що його ті, хто чув, просили, щоб більше не мовилось слово до них.
20 For they could not bear what was commanded: “If even an animal touches the mountain, it must be stoned.”
Не могли бо вони того витримати, що наказано: „Коли й звірина́ до гори доторкне́ться, то буде камінням побита“.
21 The sight was so terrifying that even Moses said, “I am trembling with fear.”
І таке страшне́ те видіння було́, що Мойсей проказав: „Я боюся й тремчу́!“
22 Instead, you have come to Mount Zion, to the city of the living God, the heavenly Jerusalem. You have come to myriads of angels
Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного, і до десятків тисяч анголів,
23 in joyful assembly, to the congregation of the firstborn, enrolled in heaven. You have come to God the Judge of all, to the spirits of the righteous made perfect,
і до Церкви первороджених, на небі написаних, і до Судді всіх — до Бога, і до духів удоскона́лених праведників,
24 to Jesus the mediator of a new covenant, and to the sprinkled blood that speaks a better word than the blood of Abel.
і до Посере́дника Ново́го Заповіту — до Ісуса, і до покро́плення крови, що краще промовляє, як А́велева.
25 See to it that you do not refuse Him who speaks. For if the people did not escape when they refused Him who warned them on earth, how much less will we escape if we reject Him who warns us from heaven?
Глядіть, не відверта́йтеся від того, хто промовляє. Бо як не повтікали вони, що зреклися того, хто звіщав на землі, то тим більше ми, якщо зрікаємся Того, Хто з неба звіщає,
26 At that time His voice shook the earth, but now He has promised, “Once more I will shake not only the earth, but heaven as well.”
що голос Його захитав тоді землю, а тепер обіцяв та каже: „Ще раз захитаю не тільки землею, але й небом“.
27 The words “Once more” signify the removal of what can be shaken—that is, created things—so that the unshakable may remain.
А „ще раз“визначає заміну захитаного, як ство́реного, щоб зосталися ті, хто непохитний.
28 Therefore, since we are receiving an unshakable kingdom, let us be filled with gratitude, and so worship God acceptably with reverence and awe.
Отож ми, що приймаємо царство непохитне, нехай маємо благода́ть, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й зо стра́хом.
29 “For our God is a consuming fire.”
Бо наш Бог — то „палю́чий огонь“!
