2 Corinthians 7
1 Therefore, beloved, since we have these promises, let us cleanse ourselves from everything that defiles body and spirit, perfecting holiness in the fear of God.
Отже, любі, оскільки ми маємо ці обітниці, то очистьмо себе від усякої нечистоти тіла та духа, довершуючи святість у Божому страху.
2 Make room for us in your hearts. We have wronged no one, we have corrupted no one, we have exploited no one.
Відведіть для нас місце [у ваших серцях]! Ми нікого не скривдили, нікому не нашкодили, нікого не використали.
3 I do not say this to condemn you. I have said before that you so occupy our hearts that we live and die together with you.
Я не кажу цього для вашого осудження, бо вже казав раніше, що ви в наших серцях, щоб разом вмерти і разом жити.
4 Great is my confidence in you; great is my pride in you; I am filled with encouragement; in all our troubles my joy overflows.
Маю велику впевненість щодо вас і дуже пишаюся вами! Попри всі наші труднощі, я сповнений втіхою та переповнений радістю.
5 For when we arrived in Macedonia, our bodies had no rest, but we were pressed from every direction—conflicts on the outside, fears within.
Адже коли ми прийшли в Македонію, то наші тіла не мали відпочинку, але зазнавали утисків звідусіль: зовні [були] конфлікти, а всередині – страхи.
6 But God, who comforts the downcast, comforted us by the arrival of Titus,
Але Бог, Який втішає пригнічених, потішив нас приходом Тита,
7 and not only by his arrival, but also by the comfort he had received from you. He told us about your longing, your mourning, and your zeal for me, so that I rejoiced all the more.
і не тільки його приходом, але й тим, як він був підбадьорений вами, сповіщаючи нас про ваше сильне прагнення, про глибоку журбу й про вашу ревність за мене. Тож я зрадів ще більше.
8 Even if I caused you sorrow by my letter, I do not regret it. Although I did regret it, I now see that my letter caused you sorrow, but only for a short time.
Навіть якщо я засмутив вас своїм листом, то не шкодую [про це]. І якщо на початку й шкодував, – бо ж бачу, що мій лист засмутив вас, хоч і ненадовго, –
9 And now I rejoice, not because you were made sorrowful, but because your sorrow led you to repentance. For you felt the sorrow that God had intended, and so were not harmed in any way by us.
то тепер я радію. [І радію] не тому, що ви були засмучені, а тому, що цей смуток привів до покаяння. А оскільки ваш смуток був з [волі] Бога, то ви не зазнали через нас жодної втрати.
10 Godly sorrow brings repentance that leads to salvation without regret, but worldly sorrow brings death.
Бо смуток від Бога [веде] до покаяння, яке зрештою веде до спасіння, і не викликає жалю. А смуток світу веде до смерті.
11 Consider what this godly sorrow has produced in you: what earnestness, what eagerness to clear yourselves, what indignation, what alarm, what longing, what zeal, what vindication! In every way you have proved yourselves to be innocent in this matter.
Подивіться самі, яку старанність, яке виправдання, яке обурення, який страх, яке бажання, яку ревність і яке прагнення справедливості спричинило у вас це засмучення з волі Бога. Ви показали, що в усьому є чистими в цій справі.
12 So even though I wrote to you, it was not on account of the one who did wrong or the one who was harmed, but rather that your earnestness on our behalf would be made clear to you in the sight of God.
Насправді я написав вам не заради того, хто вчинив зло, і не заради скривдженого, а щоб показати ваші старання заради нас перед Богом.
13 On account of this, we are encouraged. In addition to our own encouragement, we were even more delighted by the joy of Titus. For his spirit has been refreshed by all of you.
Саме тому ми втішилися. Та, окрім нашої втіхи, ми ще більше зраділи радістю Тита, адже ви освіжили його дух.
14 Indeed, I was not embarrassed by anything I had boasted to him about you. But just as everything we said to you was true, so our boasting to Titus has proved to be true as well.
Бо якщо я колись і хвалився вами перед ним, то не був осоромлений. І як усе, про що я вам говорив, було правдою, так і моє вихваляння вами перед Титом виявилося правдою.
15 And his affection for you is even greater when he remembers that you were all obedient as you welcomed him with fear and trembling.
Його почуття до вас стають ще міцнішими, коли він пригадує слухняність усіх вас і як ви прийняли його зі страхом і тремтінням.
16 I rejoice that I can have complete confidence in you.
Радію, адже в усьому можу покладатися на вас.
