1 Thessalonians 2
1 You yourselves know, brothers, that our visit to you was not in vain.
Самі бо ви знаєте, браття, прихід наш до вас, що не марни́й він був.
2 As you are aware, we had already endured suffering and shameful treatment in Philippi. But in the face of strong opposition, we were bold in our God to speak to you the gospel of God.
Та хоч ми нате́рпілися перед тим, і дізнали зневаги в Фили́пах, як знаєте, проте ми відва́жилися в нашім Бозі звіщати вам Божу Єва́нгелію з великою боротьбою.
3 For our appeal does not arise from deceit or ulterior motives or trickery.
Бо покли́кання наше було не з обмани, ані з нечи́стости, ані від лука́вства,
4 Instead, we speak as those approved by God to be entrusted with the gospel, not in order to please men but God, who examines our hearts.
але, як Бог визнав нас гідними, щоб нам доручити Єва́нгелію, ми говоримо так, не лю́дям дого́джуючи, але Богові, що випробо́вує наші серця.
5 As you know, we never used words of flattery or any pretext for greed. God is our witness!
Ми сло́ва підле́сливого не вживали ніко́ли, як знаєте, і не винні в заже́рливості. Бог свідок тому́!
6 Nor did we seek praise from you or from anyone else, although as apostles of Christ we had authority to demand it.
Не шукаємо ми слави в людей, ані в вас, ані в інших.
7 On the contrary, we were gentle among you, like a nursing mother caring for her children.
Хоч могли ми поту́жними бути, як Христові апо́столи, але ми серед вас були тихі, немов годува́льниця та, яка доглядає дітей своїх.
8 We cared so deeply that we were delighted to share with you not only the gospel of God, but our own lives as well. That is how beloved you have become to us.
Так бувши ласка́ві до вас, хотіли ми вам передати не тільки Божу Єва́нгелію, але й ду́ші свої, бо були́ ви улю́блені нам.
9 Surely you recall, brothers, our labor and toil. We worked night and day so that we would not be a burden to anyone while we proclaimed to you the gospel of God.
Бо ви пам'ятаєте, браття, наше стру́днення й уто́му: день і ніч ми робили, щоб жодного з вас не обтя́жити, і проповідували вам Божу Єва́нгелію.
10 You are witnesses, and so is God, of how holy, righteous, and blameless our conduct was among you who believed.
Ви свідки та Бог, як свято, і праведно, і бездога́нно пово́дилися ми між вами, віруючими!
11 For you know that we treated each of you as a father treats his own children—
Бож знаєте ви, як кожного з вас, немов ба́тько дітей своїх власних,
12 encouraging you, comforting you, and urging you to walk in a manner worthy of God, who calls you into His own kingdom and glory.
просили ми вас, і намо́влювали та показували, щоб ви гідно пово́дилися перед Богом, що покликав вас у Своє Царство та в славу.
13 And we continually thank God because, when you received the word of God that you heard from us, you accepted it not as the word of men, but as the true word of God—the word which is now at work in you who believe.
Тому́ то й ми дякуємо Богові безпереста́нку, що, прийнявши почуте від нас Сло́во Боже, прийняли́ ви не як слово лю́дське, але — як правдиво то є — Слово Боже, що й діє в вас, віруючих.
14 For you, brothers, became imitators of the churches of God in Judea that are in Christ Jesus. You suffered from your own countrymen the very things they suffered from the Jews,
Бо стали ви, бра́ття, наслідувачами Церквам Божим, що в Юдеї в Христі Ісусі, бо те саме і ви були ви́терпіли від своїх землякі́в, як і ті від юдеїв,
15 who killed both the Lord Jesus and their own prophets, and drove us out as well. They are displeasing to God and hostile to all men,
що вбили вони й Господа Ісуса, і пророків Його, і вигнали нас, і Богові не догоджа́ють, і супротивні всім лю́дям.
16 hindering us from telling the Gentiles how they may be saved. As a result, they continue to heap up their sins to full capacity; the utmost wrath has come upon them.
Вони забороняють нам говорити поганам, щоб спаслися, щоб тим доповня́ти їм за́вжди провини свої. Але Божий гнів їх спіткає вкінці!
17 Brothers, although we were torn away from you for a short time (in person, not in heart), our desire to see you face to face was even more intense.
А ми, браття, на короткий часо́к розлучившися з вами лицем, а не серцем, тим із більшим бажа́нням силкува́лись побачити ваше лице.
18 For we wanted to come to you—indeed I, Paul, tried again and again—but Satan obstructed us.
Тим то до вас ми хотіли прийти, я, Павло, раз і двічі, але сатана́ перешкодив був нам.
19 After all, who is our hope, our joy, our crown of boasting, if it is not you yourselves in the presence of our Lord Jesus at His coming?
Бо хто нам надія, чи радість, чи вінок похвали́? Хіба ж то й не ви перед Господом нашим Ісусом в Його прихо́ді?
20 You are indeed our glory and our joy.
Бо ви наша слава та радість!
