Romans 9
1 I say the truth in Christ, I lie not, my conscience bearing witness with me in the Holy Spirit,
Кажу́ правду в Христі, не обманюю, як сві́дчить мені моє сумлі́ння через Духа Святого,
2 that I have great sorrow and unceasing pain in my heart.
що маю велику скорбо́ту й невпинну му́ку для серця свого!
3 For I could wish that I myself were anathema from Christ for my brethren’s sake, my kinsmen according to the flesh:
Бо я бажав би сам бути відлу́чений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом;
4 who are Israelites; whose is the adoption, and the glory, and the covenants, and the giving of the law, and the service [of God], and the promises;
вони ізра́їльтяни, що їм належить сині́вство, і слава, і заповіти, і законода́вство, і богослужба, і обі́тниці,
5 whose are the fathers, and of whom is Christ as concerning the flesh, who is over all, God blessed for ever. Amen. (aiōn g165)
що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма́ Бог, благослове́нний, навіки, амі́нь. (aiōn g165)
6 But [it is] not as though the word of God hath come to nought. For they are not all Israel, that are of Israel:
Не так, щоб Слово Боже не збуло́ся. Бо не всі ті ізра́їльтяни, хто від Ізраїля,
7 neither, because they are Abraham’s seed, are they all children: but, In Isaac shall thy seed be called.
і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: „в Ісаку буде насіння тобі“.
8 That is, it is not the children of the flesh that are children of God; but the children of the promise are reckoned for a seed.
Цебто, не тілесні діти — то діти Божі, але діти обі́тниці признаю́ться за насіння.
9 For this is a word of promise, According to this season will I come, and Sarah shall have a son.
А слово обі́тниці таке: „На той час прийду́, і бу́де син у Сари“.
10 And not only so; but Rebecca also having conceived by one, [even] by our father Isaac—
І не тільки це, але й Реве́кка зачала́ дітей від одно́го ложа отця нашого Ісака,
11 for [the children] being not yet born, neither having done anything good or bad, that the purpose of God according to election might stand, not of works, but of him that calleth,
бо коли вони ще не народились, і нічо́го доброго чи злого не вчинили, — щоб позоста́лась постанова Божа у вибра́нні
12 it was said unto her, The elder shall serve the younger.
не від учинків, але́ від То́го, Хто кличе, — сказано їй: „Більший служитиме меншому“,
13 Even as it is written, Jacob I loved, but Esau I hated.
як і написано: „Полюбив Я Якова, а Ісава знена́видів“.
14 What shall we say then? Is there unrighteousness with God? God forbid.
Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зо́всім ні!
15 For he saith to Moses, I will have mercy on whom I have mercy, and I will have compassion on whom I have compassion.
Бо Він каже Мойсеєві: „Помилую, кого хочу помилувати, і змилосе́рджуся, над ким хочу змилосе́рдитись“.
16 So then it is not of him that willeth, nor of him that runneth, but of God that hath mercy.
Отож, не залежить це ні від то́го, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує.
17 For the scripture saith unto Pharaoh, For this very purpose did I raise thee up, that I might show in thee my power, and that my name might be published abroad in all the earth.
Бо Писа́ння говорить фараонові: „Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по ці́лій землі Моє Йме́ння“.
18 So then he hath mercy on whom he will, and whom he will he hardeneth.
Отож, кого хоче — Він милує, і кого хоче — ожорсто́чує.
19 Thou wilt say then unto me, Why doth he still find fault? For who withstandeth his will?
А ти скажеш мені: „Чого ж іще Він докоря́є, бо хто може проти́витись волі Його?“
20 Nay but, O man, who art thou that repliest against God? Shall the thing formed say to him that formed it, Why didst thou make me thus?
Отже, хто́ ти, чоловіче, що ти спереча́єшся з Богом? Чи скаже тво́риво творце́ві: Пощо ти зробив мене так?
21 Or hath not the potter a right over the clay, from the same lump to make one part a vessel unto honor, and another unto dishonor?
Чи ганча́р не має вла́ди над глиною, щоб із того самого міси́ва зробити одну посу́дину на честь, а одну на нечесть?
22 What if God, willing to show his wrath, and to make his power known, endured with much longsuffering vessels of wrath fitted unto destruction:
Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щади́в із великим терпінням посу́дини гніву, що готові були на погибіль,
23 and that he might make known the riches of his glory upon vessels of mercy, which he afore prepared unto glory,
і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготува́в на славу,
24 [even] us, whom he also called, not from the Jews only, but also from the Gentiles?
на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган.
25 As he saith also in Hosea, I will call that my people, which was not my people; And her beloved, that was not beloved.
Як і в Осії Він говорить: „Назву Своїм наро́дом не людей Моїх, і не улю́блену — улю́бленою,
26 And it shall be, [that] in the place where it was said unto them, Ye are not my people, There shall they be called sons of the living God.
і на місці, де сказано їм: Ви не Мій наро́д, там на́звані будуть синами Бога Живого!“
27 And Isaiah crieth concerning Israel, If the number of the children of Israel be as the sand of the sea, it is the remnant that shall be saved:
А Ісая взиває про Ізраїля: „Коли б число синів Ізра́їлевих було, як мо́рський пісок, то тільки останок спасеться,
28 for the Lord will execute [his] word upon the earth, finishing it and cutting it short.
бо вирок закінчений та скорочений у праведності учинить Господь на землі!“
29 And, as Isaiah hath said before, Except the Lord of Sabaoth had left us a seed, We had become as Sodom, and had been made like unto Gomorrah.
І як Ісая віщував: „Коли б Госпо́дь Савао́т не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содо́м, і подібні були б до Гомо́рри!“
30 What shall we say then? That the Gentiles, who followed not after righteousness, attained to righteousness, even the righteousness which is of faith:
Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри,
31 but Israel, following after a law of righteousness, did not arrive at [that] law.
а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности.
32 Wherefore? Because [they sought it] not by faith, but as it were by works. They stumbled at the stone of stumbling;
Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння,
33 even as it is written, Behold, I lay in Zion a stone of stumbling and a rock of offence: And he that believeth on him shall not be put to shame.
як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“
