Lamentations 5
1 Remember, O Jehovah, what is come upon us: Behold, and see our reproach.
Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
2 Our inheritance is turned unto strangers, Our houses unto aliens.
наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
3 We are orphans and fatherless; Our mothers are as widows.
Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
4 We have drunken our water for money; Our wood is sold unto us.
Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
5 Our pursuers are upon our necks: We are weary, and have no rest.
У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
6 We have given the hand to the Egyptians, And to the Assyrians, to be satisfied with bread.
До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
7 Our fathers sinned, and are not; And we have borne their iniquities.
Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
8 Servants rule over us: There is none to deliver us out of their hand.
Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
9 We get our bread at the peril of our lives, Because of the sword of the wilderness.
Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
10 Our skin is black like an oven, Because of the burning heat of famine.
Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
11 They ravished the women in Zion, The virgins in the cities of Judah.
Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
12 Princes were hanged up by their hand: The faces of elders were not honored.
Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
13 The young men bare the mill; And the children stumbled under the wood.
Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
14 The elders have ceased from the gate, The young men from their music.
Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
15 The joy of our heart is ceased; Our dance is turned into mourning.
втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
16 The crown is fallen from our head: Woe unto us! for we have sinned.
Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
17 For this our heart is faint; For these things our eyes are dim;
тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
18 For the mountain of Zion, which is desolate: The foxes walk upon it.
через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
19 Thou, O Jehovah, abidest for ever; Thy throne is from generation to generation.
Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
20 Wherefore dost thou forget us for ever, [And] forsake us so long time?
Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
21 Turn thou us unto thee, O Jehovah, and we shall be turned; Renew our days as of old.
Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
22 But thou hast utterly rejected us; Thou art very wroth against us.
Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
