Job 6
1 Then Job answered and said,
А Йов відповів та й сказав:
2 O that my grief were but weighed, and all my calamity laid in the balances!
„Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
3 For now it would be heavier than the sand of the seas. Therefore my words have been rash.
то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
4 For the arrows of the Almighty are within me, the poison of which my spirit drinks up. The terrors of God set themselves in array against me.
Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
5 Does the wild donkey bray when he has grass? Or the ox moo over his fodder?
Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 Can that which has no savor be eaten without salt? Or is there any taste in the white of an egg?
Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
7 My soul refuses to touch them. They are as loathsome food to me.
Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
8 O that I might have my request, and that God would grant me the thing that I long for!
О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
9 Even that it would please God to crush me, that he would let loose his hand, and cut me off!
О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
10 And be it still my consolation, yea, let me exult (in pain that does not spare), that I have not denied the words of the Holy One.
то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
11 What is my strength that I should wait? And what is my end that I should be patient?
Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
12 Is my strength the strength of stones? Or is my flesh of brass?
Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
13 Is it not that I have no help in me, and that wisdom is driven quite from me?
Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
14 To him who is ready to faint, kindness should be from his friend, even to him who forsakes the fear of the Almighty.
Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
15 My brothers have dealt deceitfully as a brook, as the channel of brooks that pass away,
Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
16 which are black because of the ice, in which the snow hides itself.
темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
17 What time they grow warm, they vanish. When it is hot, they are consumed out of their place.
Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
18 The caravans that travel by the way of them turn aside. They go up into the waste, and perish.
Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
19 The caravans of Tema looked, the companies of Sheba waited for them.
Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
20 They were put to shame because they had hoped. They came there, and were confounded.
І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
21 For now ye are nothing. Ye see a terror, and are afraid.
Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
22 Did I say, Give to me? Or, Offer a present for me from your substance?
Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
23 Or, Deliver me from the adversary's hand? Or, Redeem me from the hand of the oppressors?
і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
24 Teach me, and I will be quiet. And cause me to understand how I have erred.
Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
25 How forcible are words of uprightness! But your reproof, what does it reprove?
Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
26 Do ye think to reprove words, seeing that the speeches of a man who is desperate are as wind?
Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
27 Yea, ye would cast lots upon the fatherless, and make merchandise of your friend.
і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
28 Now therefore be pleased to look upon me, for truly I shall not lie to your face.
Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
29 Return, I pray you, let there be no injustice. Yea, return again, my cause is righteous.
Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
30 Is there injustice on my tongue? Cannot my taste discern mischievous things?
Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
