Job 10
1 My soul is weary of my life. I will give free reign to my complaint. I will speak in the bitterness of my soul.
Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
2 I will say to God, Do not condemn me. Show me why thou contend with me.
Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
3 Is it good to thee that thou should oppress, that thou should despise the work of thy hands, and shine upon the counsel of the wicked?
Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
4 Have thou eyes of flesh? Or do thou see as man sees?
Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
5 Are thy days as the days of man, or thy years as man's days,
Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
6 that thou inquire after my iniquity, and search after my sin,
що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
7 although thou know that I am not wicked. And there is none that can deliver out of thy hand?
хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
8 Thy hands have made me and fashioned me together round about, yet thou destroy me.
Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
9 Remember, I beseech thee, that thou have fashioned me as clay. And will thou bring me into dust again?
Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
10 Have thou not poured me out as milk, and curdled me like cheese?
Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
11 Thou have clothed me with skin and flesh, and knit me together with bones and sinews.
Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
12 Thou have granted me life and loving kindness, and thy visitation has preserved my spirit.
Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
13 Yet these things thou hid in thy heart. I know that this is with thee.
А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
14 If I sin, then thou mark me. And thou will not acquit me from my iniquity.
якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
15 If I be wicked, woe to me. And if I be righteous, yet I shall not lift up my head, being filled with shame, and looking upon my affliction.
Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
16 And if my head exalts itself, thou hunt me as a lion. And again thou show thyself marvelous upon me.
А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
17 Thou renew thy witnesses against me, and increase thine indignation upon me. Changes and warfare are with me.
поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
18 Why then have thou brought me forth out of the womb? I would have given up the spirit, and no eye had seen me.
І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
19 I should have been as though I had not been. I should have been carried from the womb to the grave.
як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
20 Are not my days few? Cease then, and let me alone, that I may take comfort a little
Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
21 before I go where I shall not return, to the land of darkness and of the shadow of death,
поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
22 the land dark as midnight, of the shadow of death, without any order, and where the light is as midnight.
до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
