1 Kings 3
1 And Solomon made affinity with Pharaoh king of Egypt, and took Pharaoh's daughter, and brought her into the city of David until he had made an end of building his own house, and the house of Jehovah, and the wall of Jerusalem round about.
І посвоя́чився Соломон із фараоном, єгипетським царем, і взяв фараонову дочку́, і ввів її до Давидового Міста, ще доки він не закінчи́в будувати свого дому й храму Господнього, та муру навколо Єрусалиму.
2 Only the people sacrificed in the high places, because there was no house built for the name of Jehovah until those days.
Та народ прино́сив жертви на па́гірках, бо не був ще збудований дім для Господнього Імени аж до тих днів.
3 And Solomon loved Jehovah, walking in the statutes of David his father. Only he sacrificed and burnt incense in the high places.
І полюбив Соломон Господа, щоб ходити постановами свого батька Давида, тільки й він прино́сив жертви та кадив на па́гірках.
4 And the king went to Gibeon to sacrifice there, for that was the great high place. Solomon offered a thousand burnt offerings upon that altar.
І пішов був цар до Ґів'ону, щоб прино́сити там жертви, бо то найбільший па́гірок. Тисячу цілопа́лень приніс Соломон на тому же́ртівникові.
5 In Gibeon Jehovah appeared to Solomon in a dream by night, and God said, Ask what I shall give thee.
У Ґів'оні з'явився Господь до Соломона в нічно́му сні. І Бог сказав: „Проси, що Я маю дати тобі!“
6 And Solomon said, Thou have shown to thy servant David my father great loving kindness, according as he walked before thee in truth, and in righteousness, and in uprightness of heart with thee. And thou have kept for him this great loving kindness, that thou have given him a son to sit on his throne as it is this day.
А Соломон відказав: „Ти зробив був велику милість із рабом Своїм Давидом, батьком моїм, як він ходив перед лицем Твоїм правдою та праведністю, та простото́ю серця з Тобою. І зберіг Ти йому ту велику милість, і дав йому сина, що сидить на його троні, як є й цього дня.
7 And now, O Jehovah my God, thou have made thy servant king instead of David my father. And I am but a little child; I know not how to go out or come in.
А тепер, Господи, Боже, Ти вчинив Свого раба царем замість батька мого Давида, — а я недо́росток, не знаю ви́ходу та входу.
8 And thy servant is in the midst of thy people which thou have chosen, a great people that cannot be numbered nor counted for multitude.
А раб Твій серед народу Твого, якого Ти вибрав, — він народ числе́нний, що його не можна ані злічити, ані зрахувати через многоту́.
9 Give thy servant therefore an understanding heart to judge thy people, that I may discern between good and evil, for who is able to judge this thy great people?
Дай же Своєму рабові серце розумне, щоб судити народ Твій, щоб розрізня́ти добре від злого, бо хто потрапить керувати цим великим народом Твоїм?“
10 And the speech pleased the Lord, that Solomon had asked this thing.
І була́ та річ приємна в Господніх оча́х, що Соломон попросив оцю річ.
11 And God said to him, Because thou have asked this thing, and have not asked for thyself long life, neither have asked riches for thyself, nor have asked the life of thine enemies, but have asked for thyself understanding to discern justice,
І сказав Бог до нього: „За те, що просив ти цю річ, а не просив для себе днів довгих та багатства, і не просив душ ворогів своїх, а просив собі розуму, щоб уміти судити,
12 behold, I have done according to thy word. Lo, I have given thee a wise and an understanding heart, so that there has been none like thee before thee, neither after thee shall any arise like thee.
то ось зроблю́ Я за словом твоїм, — ось Я даю тобі серце мудре та розумне, так що такого, як ти, не було́ перед тобою й не встане такий, як ти, по тобі.
13 And I have also given thee that which thou have not asked, both riches and honor, so that there shall not be any among the kings like thee all thy days.
А також те, чого не просив ти, Я даю тобі: і бага́тство, і славу таку, що такого, як ти, не було перед тобою й не буде ніко́го серед царів усе життя твоє.
14 And if thou will walk in my ways, to keep my statutes and my commandments, as thy father David walked, then I will lengthen thy days.
А якщо ти ходи́тимеш Моїми дорогами, щоб дотримувати постанови Мої та заповіді Мої, як ходив був батько твій Давид, то продо́вжу дні твої!“
15 And Solomon awoke, and, behold, it was a dream. And he came to Jerusalem, and stood before the ark of the covenant of Jehovah, and offered up burnt offerings, and offered peace offerings, and made a feast to all his servants.
І прокинувся Соломон, аж ось — це був сон. І ввійшов він до Єрусалиму, та й став перед ковчегом Господнього заповіту, і приніс цілопа́лення та вчинив жертви мирні. І зробив він гостину для всіх своїх слуг.
16 Then two women who were harlots came to the king, and stood before him.
І прийшли до царя дві жі́нки блудни́ці, та й стали перед обличчям його.
17 And the one woman said, Oh, my lord, I and this woman dwell in one house. And I was delivered of a child with her in the house.
І сказала одна жінка: „Прошу́, пане мій, — я та ця жінка сидимо́ в одно́му домі. І породила я при ній у цьому домі.
18 And it came to pass the third day after I was delivered, that this woman was delivered also. And we were together; there was no stranger with us in the house, except we two in the house.
І сталося третього дня по по́роді моїм, і породила теж оця жінка. А ми були́ ра́зом, ніко́го чужого в домі з нами не було́, тільки двоє нас було в домі.
19 And this woman's child died in the night, because she lay upon it.
А вночі помер син цієї жінки, бо вона налягла на нього.
20 And she arose at midnight, and took my son from beside me while thy handmaid slept, and laid it in her bosom, and laid her dead child in my bosom.
І встала вона серед ночі, і взяла́ мого сина від мене, — а невільниця твоя спала, — і поклала його при своєму лоні, а свого померлого сина поклала при лоні моїм.
21 And when I rose in the morning to give my child suck, behold, it was dead. But when I had looked at it in the morning, behold, it was not my son whom I bore.
І встала я рано, щоб погодува́ти сина свого, аж ось — помер він! І придивилася я до нього рано, а ото — не був це син мій, що я породила“...
22 And the other woman said, No, but the living is my son, and the dead is thy son. And the other woman said, No, but the dead is thy son, and the living is my son. Thus they spoke before the king.
А інша жінка відказала: „Ні, то мій син — живий, а твій син — мертвий!“А та говорила: „Ні, то твій син — мертвий, а мій син — живий!“І так спереча́лись вони перед царем.
23 Then the king said, The one says, This is my son that lives, and thy son is the dead. And the other says, No, but thy son is the dead, and my son is the living.
І сказав цар: „Ця говорить: Це мій син живий, а син твій — мертвий, а та говорить: Ні, то син твій — мертвий, а мій син — живий“.
24 And the king said, Fetch me a sword. And they brought a sword before the king.
І сказав цар: „Подайте мені меча́!“І прине́сли меча перед цареве обличчя.
25 And the king said, Divide the living child in two, and give half to the one, and half to the other.
І сказав цар: „Розітні́ть це живе дитя надво́є, і дайте половину одній, а половину дру́гій!“
26 Then the woman whose the living child was spoke to the king, for her heart yearned over her son, and she said, Oh, my lord, give her the living child, and by no means kill it. But the other said, It shall be neither mine nor thine. Divide it.
І сказала до царя жінка, що син її — той живий, бо запалилася любов її до сина свого, — і сказала вона: „Прошу́, пане мій, дайте їй немовлятко живим, а забити — не забивайте його́!“А та каже: „Хай не буде ні мені, ні тобі, — розтинайте!“
27 Then the king answered and said, Give her the living child, and by no means kill it; she is the mother of it.
А цар відповів та й сказав: „Дайте їй це живе немовлятко, а вбивати — не вбивайте його. Вона його мати!“
28 And all Israel heard of the judgment which the king had judged. And they feared the king, for they saw that the wisdom of God was in him, to do justice.
І почув увесь Єрусалим про той суд, що цар розсудив, і стали боятися царя, бо бачили, що в ньому Божа мудрість, щоб чинити суд.
