Job 3
1 Daarna opende Job zijn mond, en vervloekte zijn dag.
По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
2 Want Job antwoordde en zeide:
І Йов заговорив та й сказав:
3 De dag verga, waarin ik geboren ben, en de nacht, waarin men zeide: Een knechtje is ontvangen;
„Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
4 Diezelve dag zij duisternis; dat God naar hem niet vrage van boven; en dat geen glans over hem schijne;
Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
5 Dat de duisternis en des doods schaduw hem verontreinigen; dat wolken over hem wonen; dat hem verschrikken de zwarte dampen des dags!
Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
6 Diezelve nacht, donkerheid neme hem in; dat hij zich niet verheuge onder de dagen des jaars; dat hij in het getal der maanden niet kome!
Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
7 Ziet, diezelve nacht zij eenzaam; dat geen vrolijk gezang daarin kome;
Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
8 Dat hem vervloeken de vervloekers des dags, die bereid zijn hun rouw te verwekken;
Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
9 Dat de sterren van zijn schemertijd verduisterd worden; hij wachte naar het licht, en het worde niet; en hij zie niet de oogleden des dageraads!
Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
10 Omdat hij niet toegesloten heeft de deuren mijns buiks, noch verborgen de moeite van mijn ogen.
бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
11 Waarom ben ik niet gestorven van de baarmoeder af, en heb den geest gegeven, als ik uit den buik voortkwam?
Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
12 Waarom zijn mij de knieen voorgekomen, en waartoe de borsten, opdat ik zuigen zou?
Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
13 Want nu zou ik nederliggen, en stil zijn; ik zou slapen, dan zou voor mij rust wezen;
Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
14 Met de koningen en raadsheren der aarde, die voor zich woeste plaatsen bebouwden;
з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
15 Of met de vorsten, die goud hadden, die hun huizen met zilver vervulden.
або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
16 Of als een verborgene misdracht, zou ik niet zijn; als de kinderkens, die het licht niet gezien hebben.
Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
17 Daar houden de bozen op van beroering, en daar rusten de vermoeiden van kracht;
Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
18 Daar zijn de gebondenen te zamen in rust; zij horen de stem des drijvers niet.
разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
19 De kleine en de grote is daar; en de knecht vrij van zijn heer.
Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
20 Waarom geeft Hij den ellendigen het licht, en het leven den bitterlijk bedroefden van gemoed?
І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
21 Die verlangen naar den dood, maar hij is er niet; en graven daarnaar meer dan naar verborgene schatten;
що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
22 Die blijde zijn tot opspringens toe, en zich verheugen, als zij het graf vinden;
тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
23 Aan den man, wiens weg verborgen is, en dien God overdekt heeft?
мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
24 Want voor mijn brood komt mijn zuchting; en mijn brullingen worden uitgestort als water.
Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
25 Want ik vreesde een vreze, en zij is mij aangekomen; en wat ik schroomde, is mij overkomen.
бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
26 Ik was niet gerust; en was niet stil, en rustte niet; en de beroering is gekomen.
Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
