Hooglied 1
Соломонова Пісня над піснями.
2 Drenk mij met de kussen van uw mond; Want uw liefde is zoeter dan wijn.
„Нехай він цілує мене поцілу́нками уст своїх, — бо ліпші коха́ння твої від вина!
3 Heerlijk is de geur van uw balsem, Uw naam is het kostbaarst aroom. Daarom hebben de meisjes u lief.
На запах оливи твої запашні́, твоє йме́ння — неначе олива розлита, тому діви кохають тебе!
4 Neem mij mede, laat ons vluchten; Want de koning heeft mij in zijn vertrekken gebracht! Wij willen juichen, in u ons verblijden, Uw liefde roemen, hoger dan wijn, Terecht beminnen zij u!
Потягни ти мене за собою, біжім! Цар впровадив мене у пала́ти свої, — ми радіти та ті́шитись будемо тобою, згадаємо коха́ння твої, від вина приємніші, — поправді кохають тебе!
5 Wel ben ik donker, Maar toch nog schoon, Jerusalems dochters: Als de tenten van Kedar, De paviljoenen van Sjalma.
Дочки єрусалимські, — я чорна та гарна, немов ті намети кеда́рські, мов за́навіси Соломонові!
6 Let er niet op, dat ik zwart ben, En van de zon ben verbrand; Want de zonen van mijn moeder waren boos op mij, En lieten mij de wijngaarden bewaken…. Maar mijn eigen wijngaard bewaakte ik niet!
Не дивіться на те, що смугля́венька я, бож сонце мене опали́ло, — сини неньки моєї на мене розгні́валися, настанови́ли мене сторожи́ти виноградники, — та свого виноградника власного не встерегла я!“
7 Bericht mij toch, mijn zielsbeminde, Waar ge uw kudde laat weiden, Waar ge ze in de middag laat rusten? Want waarom zou ik gaan zwerven Bij de kudden uwer vrienden?
„Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя: Де́ ти пасеш? Де даєш ти спочи́ти у спе́ку ота́рі? Пощо́ біля стад твоїх друзів я буду, немов та причи́нна?“
8 Als ge het niet weet, Schoonste der vrouwen, Volg dan het spoor van de kudde, En hoed uw geiten Bij de tenten der herders.
„Якщо ти не знаєш цього́, вродливі́ша посеред жіно́к, то вийди собі за слідами отари, і випа́суй при ша́трах пасту́ших козля́тка свої“.
9 Met het span van Farao’s wagens Vergelijk ik u, liefste;
„Я тебе прирівня́в до лошиці в воза́х фараонових, о моя ти подру́женько!
10 Hoe bekoorlijk uw wangen tussen de hangers, Uw hals in de snoeren.
Гарні щі́чки твої поміж шну́рами пе́рел, а шийка твоя — між разка́ми намиста!
11 Gouden hangers laten we u maken, Met plaatjes van zilver.
Ланцюжки́ золоті ми поробимо тобі разом із срібними ку́льками!“
12 Zolang de koning in zijn harem verbleef, Straalde mijn nardus haar geur.
„Доки цар при своє́му столі, то мій нард видає́ свої па́хощі.
13 Want mijn beminde is mij een bundeltje mirre, Dat op mijn boezem blijft rusten;
Мій коханий для мене — мов ки́тиця ми́рри: спочиває між пе́рсами в мене!
14 Mijn beminde is mij een cyper-tros, Van Engédi’s gaarden.
Мій коханий для мене — мов ки́прове гроно в ен-ґе́дських сада́х-виноградах“!
15 Wat zijt ge verrukkelijk, mijn liefste, Uw ogen zijn duiven.
„Яка ти прекрасна, моя ти подру́женько, яка ти хороша! Твої очі немов голуби́ні!“
16 Wat zijt ge verrukkelijk schoon, mijn beminde Ons rustbed is in het groen!
„Який ти прекрасний, о мій ти коханий, який ти приємний! а ложе нам — зе́лень!
17 De binten van ons paleis zijn ceders, Onze wanden cypressen.
Бруси наших домів — то кедри́ни, стелі в нас — кипари́си!“
