Psalmen 78
1 Een leerdicht van Asaf. Luister naar mijn onderrichting, mijn volk, Geef acht op de woorden van mijn mond;
Пісня навча́льна Асафова.
2 Ik ga mijn mond voor een leerdicht openen, Diepzinnige lessen uit oude tijden verkonden!
нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!
3 Wat wij hebben gehoord en vernomen, En onze vaders ons hebben verteld,
Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —
4 Dat willen wij niet voor hun kinderen verbergen, Maar het verhalen aan een volgend geslacht: Jahweh’s heerlijke daden en macht, En de wonderen, die Hij deed.
того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!
5 Hij gaf zijn geboden aan Jakob, Schonk aan Israël een wet; Hij beval onze vaderen, ze hun kinderen te leren,
Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,
6 Opdat een volgend geslacht ze zou kennen, En de kinderen, die hun werden geboren, Ze weer aan hun kinderen zouden vertellen.
щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.
7 Zij moesten vertrouwen stellen in God, Niet vergeten Gods werken, zijn geboden onderhouden;
І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.
8 Niet worden als hun vaderen, Een lichtzinnig en opstandig geslacht: Een geslacht, onstandvastig van hart, En trouweloos van geest jegens God.
І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.
9 Maar Efraïms zonen waren ontrouw als schutters, Die terugtreden op de dag van de strijd.
Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:
10 Ze deden het verbond met God niet gestand, En weigerden, zijn wet te beleven.
вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,
11 Ze vergaten zijn machtige werken, De wonderen, die Hij hun had getoond.
і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.
12 Toch had Hij ook voor hun vaderen Wondertekenen gewrocht In het land van Egypte, In de vlakte van Sóan:
Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:
13 Hij kliefde de zee en voerde hen er doorheen, Zette de wateren overeind als een dam.
Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;
14 Hij leidde hen overdag door een wolk, Door een lichtend vuur heel de nacht.
і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;
15 Hij spleet in de woestijn de rotsen vaneen, En drenkte de steppen met plassen;
на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.
16 Uit de klippen liet Hij beken ontspringen, En er water uit vloeien bij stromen.
Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.
17 Maar ze zondigden opnieuw tegen Hem, En tartten den Allerhoogste in de woestijn;
Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,
18 Ze stelden God in hun hart op de proef, Door spijs voor hun leeftocht te eisen.
і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.
19 En krenkend spraken ze over God: "Zou God een tafel in de woestijn kunnen dekken?"
І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“
20 "Zeker, Hij heeft wel de rotsen geslagen, En de steppen met plassen gedrenkt, Zodat er water uit vloeide, En er beken uit stroomden: Maar zal Hij ook brood kunnen schenken, En vlees aan zijn volk kunnen geven?"
Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“
21 Toen Jahweh dit hoorde, Ontstak Hij in gramschap; Er ontbrandde een vuur tegen Jakob, En tegen Israël woedde zijn toorn:
Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
22 Omdat ze niet in God geloofden, En niet vertrouwden op zijn hulp.
бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.
23 Toch gaf Hij de wolken daarboven bevel, En ontsloot de poorten des hemels;
А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
24 Hij regende manna als spijs op hen neer, En schonk hun het hemelse koren:
і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:
25 De mensen aten het brood der engelen, Hij zond hun voedsel tot verzadiging toe.
Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!
26 Hij liet ook aan de hemel de oostenwind waaien, En zweepte de zuidenwind op door zijn kracht:
Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —
27 Hij regende vlees als stof op hen neer, Gevleugelde vogels als het zand van de zee;
і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,
28 Hij liet ze midden in hun legerplaats vallen, En rond hun tenten.
і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.
29 Zij aten, en werden ten volle verzadigd: Hij had hun geschonken, wat ze begeerden;
І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!
30 Maar nog was hun lust niet voldaan, en de spijs in hun mond,
Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,
31 Of Gods gramschap barstte tegen hen los; Hij richtte een slachting aan onder hun sterksten, En velde de bloem van Israël neer.
а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.
32 Ondanks dit alles, bleven ze in hun zonden volharden, En niet aan zijn wonderen geloven.
Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,
33 Toen liet Hij doelloos hun dagen verlopen, En in ontgoocheling hun jaren.
— і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.
34 Ze zochten Hem enkel, wanneer Hij ze sloeg; Dan bekeerden ze zich, en vroegen naar God.
Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,
35 Maar zelfs als ze gedachten, dat God hun Rots was, De allerhoogste God hun Verlosser,
і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.
36 Ook dan nog vleiden ze Hem met hun mond, En belogen Hem met hun tong.
І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,
37 Neen, hun hart was Hem toch niet verknocht, Ze bleven zijn verbond niet getrouw.
бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.
38 Maar Hij bleef barmhartig, Vergaf hun de schuld en vernielde ze niet. Hoe dikwijls bedwong Hij zijn toorn, En liet zijn volle gramschap niet woeden:
Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,
39 Hij dacht er aan, dat ze maar vlees zijn, Een zucht; die vervliegt, en niet keert.
і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!
40 Hoe dikwijls nog hebben ze in de woestijn Hem verbitterd, En Hem in de steppe gekrenkt;
Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!
41 Hebben ze God beproefd, Israëls Heilige gegriefd?
І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
42 Neen, ze dachten niet terug aan de macht van zijn hand, Aan de dag, waarop Hij ze van den vijand verloste.
вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
43 En toch, wat voor tekenen had Hij in Egypte gedaan, En wonderen in de vlakte van Sóan!
як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
44 Hun stromen had Hij in bloed veranderd, En hun beken ondrinkbaar gemaakt;
і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
45 Gulzige muggen op hen afgezonden, En kikvorsen, om ze te gronde te richten.
Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.
46 Hij had hun gewas aan den sprinkhaan gegeven, En aan den schrokker hun vruchten;
А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.
47 Hun ranken door hagel vernield, Hun moerbei door ijzel;
Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.
48 Hun vee een prooi der pest gemaakt, Hun kudde een buit der besmetting.
І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.
49 En op henzelf had Hij zijn ziedende gramschap losgelaten, Zijn toorn, zijn woede en kwelling; Verderf-engelen op hen afgezonden, De vrije loop aan zijn gramschap gelaten:
Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.
50 Hij had ze de dood niet laten ontsnappen, Maar hun leven prijs gegeven aan de pest.
Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.
51 Hij had alle eerstgeborenen in Egypte geslagen, De eerstelingen der mannelijke kracht in de tenten van Cham.
І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.
52 Maar zijn volk had Hij weggeleid als een kudde, En als schapen door de steppe gevoerd;
І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
53 Hij had ze veilig doen gaan, ze behoefden niemand te vrezen: Want de zee had hun vijand bedekt.
І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
54 Zo bracht Hij hen naar zijn heilige grond, Naar de berg, die zijn rechterhand had veroverd.
І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
55 Hij dreef de volkeren voor hen uit, Gaf ze bij lot als erfdeel weg; En in hun tenten liet Hij wonen. Israëls stammen.
І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
56 Maar ook daar beproefden en tartten ze God, En onderhielden de geboden van den Allerhoogste niet.
Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,
57 Trouweloos vielen ze af als hun vaderen, Wispelturig als een onbetrouwbare boog;
і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.
58 Ze tergden Hem door hun offerhoogten, En prikkelden Hem met hun beelden.
І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
59 God merkte het, en ziedde van gramschap, En Israël begon Hem te walgen:
Бог почув усе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,
60 Hij gaf zijn woning in Sjilo prijs, De tent, waar Hij onder de mensen verkeerde;
і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
61 Zijn majesteit gaf Hij gevangen, Zijn glorie in de hand van den vijand.
і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.
62 Hij wierp zijn volk ten prooi aan het zwaard, En grimde van toorn op zijn erfdeel:
І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:
63 Zijn jonge mannen werden verteerd door het vuur, Zijn maagden kregen geen huwelijkslied;
його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,
64 Zijn priesters vielen door het zwaard, En zijn weduwen beweenden ze niet.
його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.
65 Maar eindelijk ontwaakte de Heer, als iemand die slaapt, En als een krijgsman, bevangen door wijn:
Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
66 Hij sloeg zijn vijanden achteruit, En bracht ze voor eeuwig tot schande.
і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!
67 Toch bleef Hij de tent van Josef versmaden, En koos de stam van Efraïm niet uit!
Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,
68 Neen, Juda’s stam koos Hij uit, Sions berg, die Hij liefhad;
а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!
69 Hij bouwde zijn heiligdom hoog als de hemel, Vast als de aarde voor eeuwig.
І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.
70 En Hij stelde zijn keuze In David, zijn dienaar! Hij nam hem van de schaapskooien weg,
І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,
71 En haalde hem van de zogende schapen, Opdat hij Jakob, zijn volk, zou weiden, En Israël, zijn erfdeel.
від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —
72 Hij heeft ze geweid, rechtschapen van hart, En met bekwame hand ze geleid!
і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!
