Psalmen 78
1 Een leerdicht van Asaf. Luister naar mijn onderrichting, mijn volk, Geef acht op de woorden van mijn mond;
Повчання Асафові. Послухай-но, народе мій, настанову мою, схиліть вуха свої до слів моїх вуст!
2 Ik ga mijn mond voor een leerdicht openen, Diepzinnige lessen uit oude tijden verkonden!
Відкрию в притчі вуста мої, промовлю загадки прадавніх часів,
3 Wat wij hebben gehoord en vernomen, En onze vaders ons hebben verteld,
які ми чули й пізнали і які розповідали нам предки наші.
4 Dat willen wij niet voor hun kinderen verbergen, Maar het verhalen aan een volgend geslacht: Jahweh’s heerlijke daden en macht, En de wonderen, die Hij deed.
Не будемо приховувати їх від синів наших, розкажемо наступному поколінню про хвалу Господа й могутність Його, про чудеса, які Він здійснив.
5 Hij gaf zijn geboden aan Jakob, Schonk aan Israël een wet; Hij beval onze vaderen, ze hun kinderen te leren,
Він засвідчив одкровення [Своє] Якову й встановив в Ізраїлі Закон [Свій], який заповідав предкам нашим, щоб вони навчили нащадків своїх,
6 Opdat een volgend geslacht ze zou kennen, En de kinderen, die hun werden geboren, Ze weer aan hun kinderen zouden vertellen.
щоб знало наступне покоління, щоб діти, що народитися мають, сповістили свого часу й своїм нащадкам.
7 Zij moesten vertrouwen stellen in God, Niet vergeten Gods werken, zijn geboden onderhouden;
Тоді вони сподівання своє покладуть на Бога, і не забуватимуть діянь Божих, і будуть дотримуватися Його заповідей.
8 Niet worden als hun vaderen, Een lichtzinnig en opstandig geslacht: Een geslacht, onstandvastig van hart, En trouweloos van geest jegens God.
Вони не будуть подібні до своїх предків, покоління впертого й бунтівного, роду, чиє серце непевне і чий дух невірний Богові.
9 Maar Efraïms zonen waren ontrouw als schutters, Die terugtreden op de dag van de strijd.
Сини Єфремові, [хоча] й озброєні стрільці з лука, назад повернулися у день битви.
10 Ze deden het verbond met God niet gestand, En weigerden, zijn wet te beleven.
Не дотримувалися вони Завіту Божого й відмовилися ходити в Законі Божому.
11 Ze vergaten zijn machtige werken, De wonderen, die Hij hun had getoond.
Вони забули про Його звершення й чудеса, що Він їм показав.
12 Toch had Hij ook voor hun vaderen Wondertekenen gewrocht In het land van Egypte, In de vlakte van Sóan:
Перед предками їхніми здійснив Він чудо в землі Єгипту, в околицях Цоану.
13 Hij kliefde de zee en voerde hen er doorheen, Zette de wateren overeind als een dam.
Він розділив навпіл море й провів їх через нього, і поставив води грудами.
14 Hij leidde hen overdag door een wolk, Door een lichtend vuur heel de nacht.
Вів їх хмарою вдень, і цілу ніч – світлом вогню.
15 Hij spleet in de woestijn de rotsen vaneen, En drenkte de steppen met plassen;
Він розсікав скелі в пустелі й напував їх, немов із великої безодні.
16 Uit de klippen liet Hij beken ontspringen, En er water uit vloeien bij stromen.
Із скелі вивів потоки, і потекли рікою води.
17 Maar ze zondigden opnieuw tegen Hem, En tartten den Allerhoogste in de woestijn;
Але вони продовжували грішити проти Нього, бунтувати проти Всевишнього на висохлій землі.
18 Ze stelden God in hun hart op de proef, Door spijs voor hun leeftocht te eisen.
Випробовували Бога в серцях своїх, вимагаючи їжу за своїми примхами.
19 En krenkend spraken ze over God: "Zou God een tafel in de woestijn kunnen dekken?"
Вони говорили [зухвало] проти Бога, кажучи: «Чи не міг би Бог накрити стіл у пустелі?
20 "Zeker, Hij heeft wel de rotsen geslagen, En de steppen met plassen gedrenkt, Zodat er water uit vloeide, En er beken uit stroomden: Maar zal Hij ook brood kunnen schenken, En vlees aan zijn volk kunnen geven?"
Ось Він вдарив скелю, і потекли води, хлинули потоки. Хіба ж не може Він дати хліба чи приготувати м’яса народові Своєму?»
21 Toen Jahweh dit hoorde, Ontstak Hij in gramschap; Er ontbrandde een vuur tegen Jakob, En tegen Israël woedde zijn toorn:
Тому, коли почув це Господь, то розгнівався: вогонь загорівся проти Якова, і гнів [Його] спалахнув на Ізраїля,
22 Omdat ze niet in God geloofden, En niet vertrouwden op zijn hulp.
бо не повірили вони Богові й не покладали надії на Його спасіння.
23 Toch gaf Hij de wolken daarboven bevel, En ontsloot de poorten des hemels;
Тож наказав Він хмарам вгорі, і відчинив ворота небес,
24 Hij regende manna als spijs op hen neer, En schonk hun het hemelse koren:
і дощем пролив на них манну, щоб їли, і дав їм зерно небесне.
25 De mensen aten het brood der engelen, Hij zond hun voedsel tot verzadiging toe.
Хліб могутніх їла людина, Він послав їм їжі вдосталь.
26 Hij liet ook aan de hemel de oostenwind waaien, En zweepte de zuidenwind op door zijn kracht:
Він здійняв східний вітер у небесах і навів Своєю могутністю вітер південний.
27 Hij regende vlees als stof op hen neer, Gevleugelde vogels als het zand van de zee;
Дощем пролив Він на них м’ясо, немов пил, і, неначе пісок морський, – птахів крилатих,
28 Hij liet ze midden in hun legerplaats vallen, En rond hun tenten.
яких розкидав Він серед табору, навколо помешкань їхніх.
29 Zij aten, en werden ten volle verzadigd: Hij had hun geschonken, wat ze begeerden;
Вони їли й добре наситилися – Він задовольнив бажання їхнє.
30 Maar nog was hun lust niet voldaan, en de spijs in hun mond,
Та ще не встигли вони вгамувати своєї примхи, ще їжа була в них на вустах,
31 Of Gods gramschap barstte tegen hen los; Hij richtte een slachting aan onder hun sterksten, En velde de bloem van Israël neer.
як гнів Божий піднявся проти них, і вигубив найбільш пишних із них, і повалив додолу юнаків Ізраїля.
32 Ondanks dit alles, bleven ze in hun zonden volharden, En niet aan zijn wonderen geloven.
Та попри все це вони далі грішили й не вірили чудесам Його.
33 Toen liet Hij doelloos hun dagen verlopen, En in ontgoocheling hun jaren.
Тому Він загубив дні їхні в марноті й роки їхні – у смутку.
34 Ze zochten Hem enkel, wanneer Hij ze sloeg; Dan bekeerden ze zich, en vroegen naar God.
Коли Він вбивав їх, тоді вони шукали Його, і наверталися, і прагнули Бога.
35 Maar zelfs als ze gedachten, dat God hun Rots was, De allerhoogste God hun Verlosser,
І згадували, що Бог – їхня скеля і що Бог Всевишній – їхній Визволитель.
36 Ook dan nog vleiden ze Hem met hun mond, En belogen Hem met hun tong.
Тоді промовляли Йому лестощі устами своїми і язиками своїми неправду перед Ним говорили;
37 Neen, hun hart was Hem toch niet verknocht, Ze bleven zijn verbond niet getrouw.
та серцями своїми не були вони з Ним щирі й не берегли вірності Його Завітові.
38 Maar Hij bleef barmhartig, Vergaf hun de schuld en vernielde ze niet. Hoe dikwijls bedwong Hij zijn toorn, En liet zijn volle gramschap niet woeden:
Та Він, милостивий, прощав гріх і не знищував їх. Багато разів відвертав гнів Свій і не будив усієї Своєї люті.
39 Hij dacht er aan, dat ze maar vlees zijn, Een zucht; die vervliegt, en niet keert.
Він пам’ятав, що вони – тіло, вітер, що йде й не повертається.
40 Hoe dikwijls nog hebben ze in de woestijn Hem verbitterd, En Hem in de steppe gekrenkt;
Скільки разів вони бунтували проти Нього в пустелі, засмучували Його в дикій землі!
41 Hebben ze God beproefd, Israëls Heilige gegriefd?
Знову й знову випробовували Бога й засмучували Святого Ізраїлевого.
42 Neen, ze dachten niet terug aan de macht van zijn hand, Aan de dag, waarop Hij ze van den vijand verloste.
Не пам’ятали ні [діянь] руки Його, ні того дня, коли Він визволив їх від ворога,
43 En toch, wat voor tekenen had Hij in Egypte gedaan, En wonderen in de vlakte van Sóan!
коли ознаки Свої показав у Єгипті й чудеса Свої в околицях Цоану.
44 Hun stromen had Hij in bloed veranderd, En hun beken ondrinkbaar gemaakt;
Він перетворив їхні ріки на кров, і з потоків своїх вони пити не могли.
45 Gulzige muggen op hen afgezonden, En kikvorsen, om ze te gronde te richten.
Він послав на них рої комах, які пожирали їх, і жаб, що губили їх.
46 Hij had hun gewas aan den sprinkhaan gegeven, En aan den schrokker hun vruchten;
Він віддав врожай їхній гусені й збіжжя їхнє – сарані.
47 Hun ranken door hagel vernield, Hun moerbei door ijzel;
Побив виноградники їхні градом і шовковиці – кригою.
48 Hun vee een prooi der pest gemaakt, Hun kudde een buit der besmetting.
Він віддав на поталу градові їхню худобу й отари їхні – блискавкам.
49 En op henzelf had Hij zijn ziedende gramschap losgelaten, Zijn toorn, zijn woede en kwelling; Verderf-engelen op hen afgezonden, De vrije loop aan zijn gramschap gelaten:
Він послав на них полум’я Свого гніву, лють, обурення й біду – посольство злих ангелів.
50 Hij had ze de dood niet laten ontsnappen, Maar hun leven prijs gegeven aan de pest.
Вирівняв стежку для гніву Свого; не утримав їхніх душ від смерті, але віддав життя їхнє на поталу моровиці.
51 Hij had alle eerstgeborenen in Egypte geslagen, De eerstelingen der mannelijke kracht in de tenten van Cham.
І вразив усіх первістків у Єгипті – перші плоди сили чоловічої в шатрах Хамових.
52 Maar zijn volk had Hij weggeleid als een kudde, En als schapen door de steppe gevoerd;
Немов овець отару, Він вивів народ Свій, і, неначе стадо, провадив їх у пустелі.
53 Hij had ze veilig doen gaan, ze behoefden niemand te vrezen: Want de zee had hun vijand bedekt.
Вів їх у безпеці, так що вони не боялися, а ворогів їхніх вкрило море.
54 Zo bracht Hij hen naar zijn heilige grond, Naar de berg, die zijn rechterhand had veroverd.
І привів їх до границь святині Своєї, до тієї гори, яку здобула Його правиця.
55 Hij dreef de volkeren voor hen uit, Gaf ze bij lot als erfdeel weg; En in hun tenten liet Hij wonen. Israëls stammen.
Прогнав перед ними народи, і простягнув мотузку землемірну, щоб спадок їхній переділити, і в наметах їхніх поселив племена Ізраїлеві.
56 Maar ook daar beproefden en tartten ze God, En onderhielden de geboden van den Allerhoogste niet.
Але вони випробовували Бога Всевишнього, бунтували проти Нього й не дотримувалися Його одкровень.
57 Trouweloos vielen ze af als hun vaderen, Wispelturig als een onbetrouwbare boog;
І відступали, і зраджували, як і батьки їхні; викручувалися, як [висковзує з рук] кривий лук.
58 Ze tergden Hem door hun offerhoogten, En prikkelden Hem met hun beelden.
Гнівили Його [в капищах] на своїх пагорбах та ідолами своїми будили Його ревнощі.
59 God merkte het, en ziedde van gramschap, En Israël begon Hem te walgen:
Почув Бог, і запалав гнівом, і геть відцурався Ізраїля.
60 Hij gaf zijn woning in Sjilo prijs, De tent, waar Hij onder de mensen verkeerde;
Покинув Оселю Свою в Шило – шатро, в якому Він мешкав серед людей.
61 Zijn majesteit gaf Hij gevangen, Zijn glorie in de hand van den vijand.
І віддав Він могутність Свою у полон і красу Свою – у руки ворога.
62 Hij wierp zijn volk ten prooi aan het zwaard, En grimde van toorn op zijn erfdeel:
Віддав Він народ Свій мечу на поталу й гнівом запалав на спадщину Свою.
63 Zijn jonge mannen werden verteerd door het vuur, Zijn maagden kregen geen huwelijkslied;
Юнаків їхніх пожер вогонь, а їхнім дівчатам весільних пісень не співали.
64 Zijn priesters vielen door het zwaard, En zijn weduwen beweenden ze niet.
Священники його попадали від меча, а вдови його не плакали.
65 Maar eindelijk ontwaakte de Heer, als iemand die slaapt, En als een krijgsman, bevangen door wijn:
Тоді прокинувся Володар, немов від сну, неначе воїн, що витверезився від вина.
66 Hij sloeg zijn vijanden achteruit, En bracht ze voor eeuwig tot schande.
І вразив ворогів його ззаду, вкрив їх вічною ганьбою.
67 Toch bleef Hij de tent van Josef versmaden, En koos de stam van Efraïm niet uit!
Тоді відцурався Він шатра Йосифового й не обрав племені Єфремового.
68 Neen, Juda’s stam koos Hij uit, Sions berg, die Hij liefhad;
Але вибрав Він плем’я Юди, гору Сіон, яку полюбив.
69 Hij bouwde zijn heiligdom hoog als de hemel, Vast als de aarde voor eeuwig.
Він збудував, немов висоти [небес], святилище Своє, і, як землю, заклав основи його навіки.
70 En Hij stelde zijn keuze In David, zijn dienaar! Hij nam hem van de schaapskooien weg,
І обрав Свого слугу Давида, узявши його від кошар овечих,
71 En haalde hem van de zogende schapen, Opdat hij Jakob, zijn volk, zou weiden, En Israël, zijn erfdeel.
привів його від овечок дійних, щоб пасти Якова, народ Свій, Ізраїля, Свій спадок.
72 Hij heeft ze geweid, rechtschapen van hart, En met bekwame hand ze geleid!
І він пас їх у невинності свого серця і вів їх розумно руками своїми.
