Psalmen 137

1 Aan Babels stromen zaten wij schreiend Bij de gedachte aan Sion;

Біля річок Вавилона, там сиділи ми й плакали, згадуючи Сіон.

2 En aan de wilgen, die daar stonden, Hingen wij onze harpen op.

На вербах посеред міста ми повісили наші арфи,

3 Ja, daar durfden onze rovers Ons nog liederen vragen; En onze beulen: "Zingt ons vrolijke wijsjes Uit de zangen van Sion!"

бо там поневолювачі наші просили від нас слів пісні й гнобителі наші [вимагали від нас] радості: «Заспівайте нам одну з пісень Сіону!»

4 Ach, hoe zouden wij Jahweh’s liederen zingen Op vreemde bodem!

Як можемо ми пісню Господню на землі чужій співати?

5 Jerusalem, zo ik u zou vergeten, Ik vergat mijn rechterhand nog eer;

Якщо я забуду тебе, Єрусалиме, нехай забуде правиця моя [рухи свої].

6 Mijn tong mag aan mijn gehemelte kleven, Zo ik u niet gedenk: Zo ik niet meer van Jerusalem houd, Dan van het toppunt van vreugde.

Нехай прилипне язик мій до піднебіння, якщо я не пам’ятатиму тебе, якщо я не піднесу Єрусалима як найвищу радість мою.

7 Jahweh, reken de zonen van Edom De dag van Jerusalem toe; Die riepen: Smijt ze neer, smijt ze neer; Neer met haar op de grond!

Нагадай, Господи, синам Едомовим день [захоплення] Єрусалима, коли вони говорили: «Руйнуйте, руйнуйте його до самих підвалин!»

8 En gij, dochter van Babel, moordenares: Heil hem, die u vergeldt wat gij ons hebt gedaan;

Донько Вавилона, приречена на спустошення, блаженний той, хто віддасть тобі за те, що ти накоїла нам!

9 Heil hem, die uw kinderen grijpt, En tegen de rots te pletter slaat!

Блаженний той, хто схопить і розіб’є об скелю твоїх немовлят!