Markus 5
1 Zo kwamen zij aan de overkant van het meer in het land der Gerasenen.
І на другий бік моря вони прибули́, до землі Гадари́нської.
2 Zodra Hij het schip verliet, kwam Hem uit de grafspelonken een man tegemoet, die door een onreinen geest was bezeten.
І як вийшов Він із чо́вна, то зараз Його перестрів чоловік із могильних пече́р, що мав духа нечистого.
3 Hij had zijn verblijf in de graven, en niemand kon hem zelfs met ketens meer binden;
Він ме́шкання мав у гроба́х, і ніхто й ланцюга́ми зв'язати не міг його,
4 meermalen reeds was hij met voetboeien en ketens gebonden, maar hij had de ketens stuk getrokken en de voetboeien verbroken. Niemand was in staat hem te temmen.
бо часто кайда́нами та ланцюга́ми в'язали його, але він розривав ланцюги́ та кайда́ни торо́щив, — і ніхто не міг угамува́ти його.
5 Dag en nacht was hij in de grafspelonken en op de bergen, waar hij schreeuwde, en zich met stenen sloeg.
І він повсякча́с перебува́в день і ніч у гроба́х та в гора́х, — і кричав, і бився об камі́ння.
6 Toen hij van verre Jesus zag, snelde hij toe, viel voor Hem neer,
А коли він Ісуса побачив здале́ка, то прибіг, і вклонився Йому,
7 en schreeuwde het uit: Wat hebt Gij met ons te maken, Jesus, Zoon van den Allerhoogsten God? Ik bezweer U bij God, mij niet te gaan kwellen.
і закричав гучни́м голосом, кажучи: „Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всеви́шнього? Богом Тебе заклинаю, — не муч Ти мене!“
8 Want Hij had hem gezegd: Onreine geest, ga uit van dien man!
Бо сказав Він йому: „Вийди, ду́ше нечистий, із люди́ни!“
9 Nu vroeg Hij hem: Hoe is uw naam? En hij zei Hem: Legioen is mijn naam, want we zijn velen.
І запитав Він його: „Як тобі на ім'я́?“А той відповів: „Леґіо́н мені йме́ння — багато бо нас“.
10 En hij bad Hem dringend, hem toch niet buiten die streek te bannen.
І він Його ду́же просив, щоб їх не висилав із тієї землі.
11 Nu liep daar bij de berg een grote troep zwijnen te grazen.
Пасся ж там на горі гурт великий свине́й.
12 Ze smeekten Hem, en zeiden: Zend ons naar de zwijnen, opdat we daar ingaan.
І просилися де́мони, кажучи: „Пошли нас у свине́й, щоб у них ми ввійшли“.
13 Hij stond het hun toe. Toen gingen de onreine geesten uit, en wierpen zich op de zwijnen. En de troep van ongeveer twee duizend plofte van de steilte in het meer, en verdronk in het meer.
І дозволив Він їм. І повихо́дили духи нечисті, і в свиней увійшли́. І гурт кинувся з кручі до моря, — а було зо дві тисячі їх — і вони потопилися в морі.
14 De drijvers vluchtten heen, en vertelden het in stad en land. Men kwam dus zien, wat er gebeurd was.
А їхні пастухи повтікали та в місті й по селах звістили. І повихо́дили люди побачити, що́ сталось.
15 Toen ze nu bij Jesus kwamen, en den bezetene zagen zitten, gekleed en goed bij verstand, ofschoon hij door het legioen was bezeten geweest, werden ze bevreesd.
І прийшли до Ісуса й побачили, що той біснуватий, що мав леґіо́на, убра́ний сидів, і при умі, — і полякались вони.
16 En zij, die het gezien hadden, verhaalden hun wat er met den bezetene was gebeurd, en ook met de zwijnen.
Самови́дці ж їм розповіли́, що́ сталося з тим біснуватим, також про свиней.
17 Toen verzochten ze Hem, om heen te gaan uit hun gebied.
І вони стали благати Його, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю.
18 Toen Hij zich nu in de boot begaf, vroeg de gewezen bezetene verlof, bij Hem te blijven.
А як Він сів до чо́вна, то біснуватий став просити Його, щоб залиши́тися з Ним.
19 Hij stond het niet toe, maar zei hem: Ga naar huis, naar de uwen, en meld hun alwat de Heer u gedaan heeft, en hoe Hij Zich over u heeft ontfermd.
Ісус же йому не дозволив, а промовив до нього: „Іди до дому свого, до своїх, і їм розпові́ж, які речі великі Госпо́дь учинив тобі, і як змилувався над тобою!“
20 Hij ging heen, en begon te verkondigen in de Dekápolis, wat Jesus hem had gedaan; en allen stonden verbaasd.
І пішов він та в Десятимісті зачав пропові́дувати, які речі великі Ісус учинив йому. І всі дивувались!
21 Toen Jesus in de boot weer de overkant had bereikt, verzamelde zich een grote menigte om Hem heen. En terwijl Hij Zich aan de oever van het meer bevond.
І коли переплив Ісус чо́вном на то́й бік ізнов, то до Нього зібралось багато наро́ду. І був Він над морем.
22 kwam daar een van de oversten der synagoge, Jaïrus genaamd. Toen hij Hem zag, viel hij aan zijn voeten neer,
І приходить один із старши́х синагоги, на ймення Яі́р, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому,
23 en bad Hem met aandrang: Mijn dochtertje ligt te sterven. Kom, en leg haar de handen op: dan zal ze worden gered, en blijven leven.
і ду́же благає Його та говорить: „Моя дочка́ кінча́ється. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила́!“
24 Hij ging met hem mee. Een grote menigte volgde Hem, en drong tegen Hem op.
І пішов Він із ним. За Ним на́товп великий ішов, і тиснувсь до Нього.
25 Nu was daar een vrouw, die twaalf jaren lang aan bloedvloeiing leed.
А жінка одна, що дванадцять ро́ків хворою на кровоте́чу була́,
26 Veel had ze van verschillende geneesheren moeten verduren; al wat ze bezat, had ze ten koste gelegd, maar heel geen baat gevonden; ze was eer nog erger geworden.
що чимало нате́рпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого,
27 Daar ze van Jesus had gehoord, trad ze onder de menigte achter Hem aan, en raakte zijn kleed aan.
як зачула вона про Ісуса, підійшла через на́товп ізза́ду, і доторкну́лась до одежі Його.
28 Want ze dacht: Als ik alleen maar zijn kleren aanraak, zal ik genezen.
Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то оду́жаю“.
29 En terstond droogde haar bloedvloeiing op, en gevoelde ze aan haar lichaam, dat ze van haar kwaal was genezen.
І висохло хвилі тієї джерело́ кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від неду́ги!
30 Jesus was Zich bewust van de kracht, die er van Hem was uitgegaan; aanstonds keerde Hij Zich onder de menigte om, en sprak: Wie heeft mijn kleren aangeraakt?
І в ту мить Ісус вичув у Собі, що вийшла з Нього сила. І Він до наро́ду звернувся й спитав: „Хто́ доторкнувсь до Моєї одежі?“
31 Zijn leerlingen zeiden tot Hem: Gij ziet, dat de menigte op U aandringt, en Gij vraagt: Wie heeft Mij aangeraakt?
І відказали Йому Його учні: „Ти бачиш, що тисне на Тебе наро́д, а питаєшся: Хто́ доторкнувся до Мене?“
32 Maar Hij keek rond, om te zien, wie het gedaan had.
А Він навкруги́ поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце.
33 Angstig en bevend kwam de vrouw naderbij, daar ze wist, wat er met haar was gebeurd; ze viel voor Hem neer, en zeide Hem de volle waarheid.
І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, — і всю правду Йому розпові́ла.
34 Maar Hij sprak tot haar: Dochter, uw geloof heeft u gered; ga in vrede, en wees genezen van uw kwaal.
А Він їй сказав: „Твоя віра, о до́чко, спасла тебе; іди з ми́ром, і здоровою будь від своєї неду́ги!“
35 Terwijl Hij nog sprak. kwamen er lieden van den overste der synagoge, en zeiden: Uw dochter is gestorven; waarom den Meester nog lastig gevallen?
Як Він ще говорив, приходять ось від старшини́ синагоги та й кажуть: „Дочка́ твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?“
36 Jesus hoorde wat er gezegd werd, en sprak tot den overste: Vrees niet, maar geloof!
А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини́ синагоги: „Не лякайсь, — тільки віруй!
37 Hij liet niemand met Zich meegaan dan Petrus, Jakobus en Johannes, den broer van Jakobus.
І Він не дозволив іти за Собою ніко́му, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова.
38 Toen zij bij het huis van den overste waren gekomen, zag Hij daar het rouwmisbaar en de wenende en luid jammerende mensen.
І приходять у дім старшини́ синаго́ги, і Він бачить метушню́ та людей, що плакали та голоси́ли.
39 Hij ging binnen, en zeide tot hen: Wat tiert gij, en weent gij? Het kind is niet dood, maar het slaapt.
А ввійшовши, сказав Він до них: „Чого ви мету́шитеся та плачете? Не вмерло дівча́, але спить!“
40 Ze lachten Hem uit. Nadat Hij ze allen had buiten gezet, nam Hij den vader en de moeder van het kind en zijn metgezellen met Zich mee, en ging het vertrek binnen, waar het kind lag.
І вони насміхалися з Нього. А Він усіх ви́провадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча.
41 Hij vatte het kind bij de hand, en sprak tot haar: Talita koemi: wat betekent: Meisje, Ik zeg u, sta op!
І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: „Таліта́, ку́мі“що значить: „Дівча́тко, кажу́ тобі — встань!“
42 Onmiddellijk stond het meisje op, en liep heen en weer: want het was twaalf jaar oud. En ze stonden verstomd van verbazing.
І в ту мить підвелося й ходило дівча́; а ро́ків мало з дванадцять. І всі зараз жахнулися з дива великого!
43 Maar Hij gebood hun ten strengste, het niemand te laten weten. Ook zeide Hij nog, dat men haar te eten zou geven.
А Він наказав їм суво́ро, щоб ніхто не довідавсь про це. І дати їй їсти звелів.
