Job 16
1 Job antwoordde, en sprak:
А Йов відповів та й сказав:
2 Zulke beweringen heb ik nu al meer dan genoeg gehoord; Gij zijt allemaal onuitstaanbare troosters!
„Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
3 Komt er dan nooit een eind aan die bluf, Wat prikkelt u toch, om te praten?
Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
4 Ik zou juist eender als gij kunnen spreken, Waart gij in mijn plaats; Mooie woorden tegen u kunnen zeggen, Het hoofd over u kunnen schudden;
I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
5 U met de mond kunnen troosten, En met de lippen beklagen.
уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
6 Als ik spreek, wordt mijn leed er niet door verminderd; Maar wat komt er van mij, als ik zwijg?
Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
7 De kwaadwillige zou mij aanstonds weerloos maken En heel zijn bent greep mij aan;
Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
8 Mijn lasteraar zou tegen mij getuigen, Tegen mij optreden, mij aanklagen;
і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
9 Zijn toorn verscheurt en bestookt mij, Hij knerst de tanden tegen mij! Mijn tegenstanders zouden mij met hun ogen doorboren,
Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
10 Hun monden tegen mij opensperren, Smadelijk mij op de wangen slaan, Als één man tegen mij optrekken!
Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
11 Want God levert mij aan deugnieten over, En werpt mij in de handen der bozen;
Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
12 Ik leefde in vrede: Hij heeft me gebroken, Bij de nek gegrepen en neergesmakt; Hij heeft mij tot zijn doelwit gemaakt,
Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 Zijn pijlen snorren om mij heen; Meedogenloos doorboort Hij mijn nieren, En stort mijn gal over de bodem uit.
Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
14 Hij schiet mij de ene bres na de andere, Als een krijgsheld stormt Hij op mij los;
Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
15 Ik heb een rouwkleed over mijn huid genaaid, Mijn hoorn in het stof laten zakken;
Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
16 Mijn gelaat is rood van het wenen, En over mijn wimpers ligt de schaduw des doods.
Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
17 Maar omdat er geen geweld aan mijn handen kleeft, Klinkt mijn rein gebed naar omhoog:
хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
18 Aarde, houd mijn bloed niet bedekt En smoor mijn jammerklacht niet!
Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
19 Maar nog leeft mijn Getuige in de hemel, Mijn pleitbezorger in den hoge!
бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
20 Mijn jammeren dringt door tot God, Mijn oog stort tranen voor zijn aanschijn.
Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
21 O, mocht er een scheidsrechter zijn tussen den mens en God, Als tussen den mens en zijn naaste!
і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
22 Want luttel zijn de jaren, die mij nog resten, Eer ik de weg bewandel, waarlangs men niet terugkeert.
бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
