Salme 74
1 (En maskil af Asaf.) Hvorfor har du, Gud, stødt os bort for evig, hvi ryger din Vrede mod Hjorden, du røgter?
Повчання Асафа. Боже, чому Ти покинув [нас] навіки? Чому гнів Твій палає на овець Твого пасовища?
2 Kom din Menighed i Hu, som du fordum vandt dig, - du udløste den til din Ejendoms Stamme - Zions Bjerg, hvor du har din Bolig.
Згадай громаду Свою, яку придбав Ти віддавна, викупив як плем’я Свого спадку, гору Сіон, на якій Ти оселився.
3 Løft dine Fjed til de evige Tomter: Fjenden lagde alt i Helligdommen øde.
Спрямуй кроки Твої до вікових руїн – усе зруйнував ворог у святилищі!
4 Dine Fjender brøled i dit Samlingshus, satte deres Tegn som Tegn deri.
Супротивники Твої ревли посеред місць зборів Твого [народу], поставили знамена свої як знаки [свого панування].
5 Det så ud, som når man løfter Økser i Skovens Tykning.
Поводилися ніби лісоруб, що замахнувся сокирою на гущавину лісу.
6 Og alt det udskårne Træværk der! De hugged det sønder med Økse og Hammer.
Та й тепер стесують разом різьблення [Храму] сокирами й топірцями.
7 På din Helligdom satte de Ild, de skændede og nedrev dit Navns Bolig.
Вогню віддали святилище Твоє, збезчестили, із землею зрівняли помешкання імені Твого.
8 De tænkte: "Til Hobe udrydder vi dem!" De brændte alle Guds Samlingshuse i Landet.
Промовили в серцях своїх: «Знищимо їх дотла!» Вони спалили усі місця зборів Божих на землі.
9 Vore Tegn, dem ser vi ikke, Profeter findes ej mer; hvor længe, ved ingen af os.
Ми не бачимо ознак Божих, немає більше пророка, і немає з нами того, хто знав би, доки так буде.
10 Hvor længe, o Gud, skal vor Modstander smæde, Fjenden blive ved at håne dit Navn?
Доки, Боже, глумитиметься супротивник? Невже вічно глузуватиме ворог з імені Твого?
11 Hvorfor holder du din Hånd tilbage og skjuler din højre i Kappens Fold?
Чому Ти стримуєш руку Свою, правицю Свою? Витягни її із пахви, вразь [їх]!
12 Vor Konge fra fordums Tid er dog Gud, som udførte Frelsens Værk i Landet.
Боже, Царю мій споконвічний, що здійснюєш спасіння посеред землі!
13 Du kløvede Havet med Vælde, knuste på Vandet Dragernes Hoved;
Ти розділив море міццю Своєю, розтрощив голови морським чудовиськам.
14 du søndrede Hovederne på Livjatan og gav dem som Æde til Ørkenens Dyr;
Ти розбив голову Левіятана, віддав [його] на поживу народові пустелі.
15 Kilde og Bæk lod du vælde frem, du udtørred stedseflydende Strømme;
Ти висікав джерело і потік, Ти висушував ріки, завжди повноводні.
16 din er Dagen, og din er Natten, du grundlagde Lys og Sol,
Тобі належить і день, і ніч; Ти встановив світило [небесне] й сонце;
17 du fastsatte alle Grænser på Jord, du frembragte Sommer og Vinter.
Ти визначив усі межі землі, Ти створив літо й зиму.
18 Kom i Hu, o HERRE, at Fjenden har hånet, et Folk af Dårer har spottet dit Navn!
Згадай, як ганьбив ворог [Тебе], Господи, і народ безумний зневажав Твоє ім’я.
19 Giv ikke Vilddyret din Turteldues Sjæl, glem ikke for evigt dine armes Liv;
Не віддавай звірам душі голубки Своєї, про життя страдників Твоїх не забувай навіки.
20 se hen til Pagten, thi fyldte er Landets mørke Steder med Voldsfærds Boliger.
Поглянь на Завіт [Свій], бо наповнилися темні кутки землі осередками насильства.
21 Lad ej den fortrykte gå bort med Skam, lad de arme og fattige prise dit Navn!
Нехай пригнічений не повертається посоромленим, пригноблений і бідний нехай прославлять ім’я Твоє.
22 Gud, gør dig rede, før din Sag, kom i Hu, hvor du stadig smædes af bårer,
Повстань, Боже, втруться в судову суперечку Свою; згадай, як ганьбить Тебе нерозумний цілий день.
23 lad ej dine Avindsmænds Røst uænset! Ustandseligt lyder dine Fjenders Larm!
Не забувай крику супротивників Своїх, лементу, що його здіймають безупинно бунтівники проти Тебе.
