Salme 69
1 (Til Sangmesteren. Til Liljerne. Af David.) Frels mig Gud, thi Vandene når mig til Sjælen,
Для дириґента хору. На спів „Лелії“. Давидів. Спаси мене, Боже, бо во́ди вже аж до душі підійшли́!
2 jeg er sunket i bundløst Dynd, hvor der intet Fodfæste er, kommet i Vandenes Dyb, og Strømmen går over mig;
Я загруз у глибокім багні́, і нема на чім стати, ввійшов я до водних глиби́н, — і мене залила́ течія́!
3 træt har jeg skreget mig, Struben brænder, mit Øje er mat af at bie på min Gud;
Я змучився в крику своїм, ви́сохло го́рло моє, очі мої затума́нились від вигляда́ння надії від Бога мого!
4 flere end mit Hoveds Hår er de, der hader mig uden Grund, mange er de, som vil mig til Livs, uden Skel er mig fjendske; hvad jeg ikke har ranet, skal jeg dog erstatte!
Тих, хто мене без причини нена́видить, стало більш, як воло́сся на моїй голові, набра́лися сили мої вороги, що безви́нно мене переслідують, — чого не грабував, те вертаю!
5 Gud, du kender min Dårskab, min Skyld er ej skjult for dig.
Боже, Ти знаєш глупо́ту мою, а гріхі́ мої перед Тобою не схо́вані!
6 Lad mig ej bringe Skam over dem, som bier på dig, o Herre, Hærskarers HERRE, lad mig ej bringe Skændsel over dem der søger dig, Israels Gud!
Неха́й через мене не ма́тимуть сти́ду оті́, хто на Тебе наді́ється, Господи, Господи Саваоте; нехай через мене не матимуть со́рому ті, хто шукає Тебе, Боже Ізраїлів, —
7 Thi for din Skyld bærer jeg Spot, mit Åsyn dækkes af Skændsel;
бо я ради Тебе знева́гу ношу́, га́ньба покрила обличчя моє!
8 fremmed er jeg for mine Brødre en Udlænding for min Moders Sønner.
Для братів своїх став я відчу́жений, і чужи́й для синів своєї матері,
9 Thi Nidkærhed for dit Hus har fortæret mig, Spotten mod dig er faldet på mig:
бо ре́вність до дому Твойо́го з'їдає мене, і знева́ги Твоїх зневажа́льників спада́ють на мене,
10 jeg spæged min Sjæl med Faste, og det blev mig til Spot;
і по́стом я ви́плакав душу свою, а це сталось мені на знева́гу.
11 i Sæk har jeg klædt mig, jeg blev dem et Mundheld.
За одежу надів я вере́ту, — і за при́казку став я для них:
12 De, der sidder i Porten, taler om mig, ved Drikkelagene synger de om mig.
про мене бала́кають ті, хто в брамі сидить, і пісні тих, хто п'янке́ попива́є.
13 Men jeg beder, HERRE, til dig i Nådens Tid, o Gud, i din store Miskundhed svare du mig!
А я — молитва моя до Тебе, Господи, в часі Твоєї зичли́вости; в многоті́ милосердя Твойо́го подай мені відповідь про певність спасі́ння Твого,
14 Frels mig med din trofaste Hjælp fra Dyndet, at jeg ikke skal synke; red mig fra dem, der hader mig, fra Vandenes Dyb,
визволь з болота мене, щоб я не втопи́вся, щоб я урято́ваний був від своїх ненави́сників та від глибо́кости вод!
15 lad Strømmen ikke gå over mig; lad Dybet ikke sluge mig eller Brønden lukke sig over mig.
Хай мене не заллє́ водяна́ течія́, і хай глибі́нь мене не проковтне́, і нехай своїх уст не замкне́ надо мною безо́дня!
16 Svar mig, HERRE, thi god er din Nåde, vend dig til mig efter din store Barmhjertighed;
Обізви́ся до мене, о Господи, в міру доброї ласки Своєї, в міру вели́кости Свого милосердя зверни́ся до мене,
17 dit Åsyn skjule du ej for din Tjener, thi jeg er i Våde, skynd dig og svar mig;
і обличчя Свого не ховай від Свого раба, бо ті́сно мені, — озви́ся ж неба́ром до мене,
18 kom til min Sjæl og løs den, fri mig for mine Fjenders Skyld!
наблизи́сь до моєї душі, порятуй же її, ради моїх ворогів відкупи́ Ти мене!
19 Du ved, hvorledes jeg smædes og bærer Skam og Skændsel; du har Rede på alle mine Fjender.
Ти знаєш нару́гу мою, і мій сором та га́ньбу мою, — перед Тобою всі мої вороги!
20 Spot har ulægeligt knust mit Hjerte; jeg bied forgæves på Medynk, på Trøstere uden at finde;
Моє серце злама́ла нару́га, і невиго́йний мій сором: я чекав співчуття́ — та немає його, і потіши́телів — та не знайшов!
21 de gav mig Malurt at spise og slukked min Tørst med Eddike.
І жо́вчі покла́ли у мій хліб поті́шення, а в спра́зі моїй оцтом мене напува́ли.
22 Lad Bordet foran dem blive en Snare, deres Takofre blive en Fælde;
Бодай па́сткою стала їм їхня трапе́за, а їхні у́чти — тене́тами,
23 lad Øjnene slukkes, så Synet svigter, lad Lænderne altid vakle!
бодай їхні очі поте́мніли, щоб їм не бачити, а їхні клу́би хай за́вжди хитаються!
24 Din Vrede udøse du over dem din glødende Harme nå dem;
Вилий на них Свою ре́вність, а по́лум'я гніву Твого нехай їх доганяє!
25 deres Teltlejr blive et Øde, og ingen bo i deres Telte!
Нехай їхнє село́ опусто́шене буде, хай ме́шканця в їхніх наме́тах не буде!
26 Thi de forfølger den, du slog, og øger Smerten for dem, du såred.
Бо кого Ти був збив, — вони ще́ переслідують, і побі́льшують му́ки ране́ним Тобою.
27 Tilregn dem hver eneste Brøde lad dem ikke få Del i din Retfærd;
Додай же гріха на їхній гріх, щоб вони не ввійшли в справедливість Твою,
28 lad dem slettes af Livets Bog, ej optegnes blandt de retfærdige!
нехай скре́слені будуть із книги життя, і хай не будуть запи́сані з праведними!
29 Men mig, som er arm og lidende, bjærge din Frelse, o Gud!
А я бідний та хворий, але, Боже, — спасі́ння Твоє мене чинить могу́тнім,
30 Jeg vil prise Guds Navn med Sang og ophøje ham med Tak;
і я піснею буду хвалити Ім'я́ Боже, співом вдя́чним Його велича́тиму!
31 det er mer for HERREN end Okser end Tyre med Horn og Klove!
І буде для Господа краща вона від вола́, від бика, що ро́ги він має, що копи́та роздво́єні має.
32 Når de ydmyge ser det, glæder de sig; I, som søger Gud, eders Hjerte oplives!
Побачать слухня́ні, — і бу́дуть раді́ти, хто ж Бога шукає — нехай оживе́ ваше серце,
33 Thi HERREN låner de fattige Øre, han agter ej fangne Venner ringe.
бо до вбогих Госпо́дь прислуха́ється, і в'язня́ми Своїми не гордує Він!
34 Himmel og Jord skal prise ham, Havet og alt, hvad der rører sig der;
Нехай хвалять Його небеса́ та земля, море й усе, що́ в них ру́хається,
35 thi Gud vil frelse Zion og opbygge Judas Byer; der skal de bo og tage det i Eje;
бо спасе́ Бог Сіо́на, і збудує для Юди міста́, — і заме́шкають там, і вспадку́ють його́,
36 hans Tjeneres Afkom skal arve det, de, der elsker hans Navn, skal bo deri.
і наща́дки рабів Його пося́дуть його, й ті, хто любить Ім'я́ Його, жи́тимуть в нім!
