Salme 39
1 (Til sangmesteren. Til Jedutun. En salme af David.) Jeg sagde: "Mine Veje vil jeg vogte på, så jeg ikke synder med Tungen; min Mund vil jeg holde i Tømme, så længe den gudløse er mig nær!"
Для дириґента хору. Єдуту́на. Псалом Давидів. Я сказав: „Пильнувати я буду доро́ги свої, щоб своїм язико́м не грішити, накладу я вузде́чку на уста свої, поки передо мною безбожний.
2 Jeg var stum og tavs, jeg tav for at undgå tomme Ord, men min Smerte naged,
Занімів я в мовча́нні, замовк про добро, а мій біль був подра́жнений.
3 mit Hjerte brændte i Brystet, Ild lued op, mens jeg grunded; da talte jeg med min Tunge.
Розпалилося серце моє у моє́му нутрі, палає огонь від мого розду́мування. Я став говорити своїм язико́м:
4 Lær mig, HERRE, at kende mit Endeligt, det Mål af Dage, jeg har, lad mig kende, hvor snart jeg skal bort!
„Повідоми́ мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, — нехай знаю, коли я помру́!“
5 Se, i Håndsbredder målte du mine Dage ud, mit Liv er som intet for dig, som et Åndepust står hvert Menneske der. (Sela)
Ось відмі́ряв долонею Ти мої дні, а мій вік — як ніщо́ проти Тебе, і тільки марно́та сама — кожна люди́на жива! (Се́ла)
6 Kun som en Skygge er Menneskets Vandring, kun Tomhed er deres Travlhed; de samler og ved ej, hvem der får det.
У темно́ті лиш ходить люди́на, клопо́четься тільки про ма́рне: грома́дить вона, — та не знає, хто зво́зити буде оте!
7 Hvad bier jeg, Herre, da efter? Mit Håb står ene til dig.
А тепер на що́ маю наді́ятись, Господи? Надія моя — на Тебе вона!
8 Fri mig for al min Synd, gør mig ikke til Spot for Dårer!
Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного!
9 Jeg tier og åbner ikke min Mund, du voldte det jo.
Занімі́в я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив, —
10 Borttag din Plage fra mig, under din vældige Hånd går jeg til.
забери Ти від мене Свій до́торк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь.
11 Når du tugter en Mand med Straf for hans Brøde, smuldrer du hans Herlighed hen som Møl; kun et Åndepust er hvert Menneske. (Sela)
Ти караєш люди́ну докорами за беззако́ння, Ти знищив, як міль, прива́бність її, — кожна люди́на — направду марно́та! (Се́ла)
12 Hør, o HERRE, min Bøn og lyt til mit Skrig, til mine Tårer tie du ej! Thi en fremmed er jeg hos dig, en Gæst som alle mine Fædre.
Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй блага́ння моє, не будь мовчазни́й до моєї сльози́, бо прихо́дько я в Тебе, мандрівни́к, як батьки́ мої всі!
13 Se bort fra mig, så jeg kvæges, før jeg går bort og ej mer er til!
Відверни гнів від мене — і я підкріплю́ся, перше ніж відійду́, — і не буде мене!
