Salme 104
1 Min sjæl, lov Herren! Herren min Gud, du er såre stor! Du er klædt i Højhed og Herlighed,
Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
2 hyllet i Lys som en Kappe! Himlen spænder du ud som et Telt;
Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
3 du hvælver din Højsal i Vandene, gør Skyerne til din Vogn, farer frem på Vindens Vinger;
Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
4 Vindene gør du til Sendebud, Ildsluer til dine Tjenere!
Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
5 Du fæsted Jorden på dens Grundvolde, aldrig i Evighed rokkes den;
Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
6 Verdensdybet hylled den til som en Klædning, Vandene stod over Bjerge.
безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
7 For din Trusel flyede de, skræmtes bort ved din Tordenrøst,
від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
8 for op ad Bjerge og ned i Dale til det Sted, du havde beredt dem;
виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
9 du satte en Grænse, de ej kommer over, så de ikke igen skal tilhylle Jorden.
Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
10 Kilder lod du rinde i Dale, hen mellem Bjerge flød de;
Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
11 de læsker al Markens Vildt, Vildæsler slukker deres Tørst;
напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
12 over dem bygger Himlens Fugle, mellem Grenene lyder deres Kvidder.
Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
13 Fra din Højsal vander du Bjergene, Jorden mættes fra dine Skyer;
Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
14 du lader Græs gro frem til Kvæget og Urter til Menneskets Tjeneste, så du frembringer Brød af Jorden
Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
15 og Vin, der glæder Menneskets Hjerte, og lader Ansigtet glinse af Olie, og Brødet skal styrke Menneskets Hjerte.
і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
16 HERRENs Træer bliver mætte, Libanons Cedre, som han har plantet,
Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
17 hvor Fuglene bygger sig Rede; i Cypresser har Storken sin Bolig.
що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
18 Højfjeldet er for Stenbukken, Klipperne Grævlingens Tilflugt.
Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
19 Du skabte Månen for Festernes Skyld, Solen kender sin Nedgangs Tid;
і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
20 du sender Mørke, Natten kommer, da rører sig alle Skovens Dyr;
Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
21 de unge Løver brøler efter Rov, de kræver deres Føde af Gud.
рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
22 De sniger sig bort, når Sol står op, og lægger sig i deres Huler;
Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
23 Mennesket går til sit Dagværk, ud til sin Gerning, til Kvæld falder på.
Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
24 Hvor mange er dine Gerninger, HERRE, du gjorde dem alle med Visdom; Jorden er fuld af, hvad du har skabt!
Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
25 Der er Havet, stort og vidt, der vrimler det uden Tal af Dyr, både små og store;
Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
26 Skibene farer der, Livjatan, som du danned til Leg deri.
Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
27 De bier alle på dig, at du skal give dem Føde i Tide;
Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
28 du giver dem den, og de sanker, du åbner din Hånd, og de mættes med godt.
Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
29 Du skjuler dit Åsyn, og de forfærdes; du tager deres Ånd, og de dør og vender tilbage til Støvet;
Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
30 du sender din Ånd, og de skabes, Jordens Åsyn fornyer du.
Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
31 HERRENs Herlighed vare evindelig, HERREN glæde sig ved sine Værker!
Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
32 Et Blik fra ham, og Jorden skælver, et Stød fra ham, og Bjergene ryger
Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
33 Jeg vil synge for HERREN, så længe jeg lever, lovsynge min Gud, den Tid jeg er til.
Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
34 Min Sang være ham til Behag, jeg har min Glæde i HERREN.
Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
35 Måtte Syndere svinde fra Jorden og gudløse ikke mer være til! Min Sjæl, lov HERREN! Halleluja!
Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
