Klagesangene 5
1 HERRE, kom vor skæbne i Hu, sku ned og se vor skændsel!
Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
2 Vor Arvelod tilfaldt fremmede, Udlændinge fik vore Huse.
наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
3 Forældreløse, faderløse er vi, som Enker er vore Mødre.
Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
4 Vort Drikkevand må vi købe, betale må vi vort Brænde.
Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
5 Åget trykker vor Nakke, vi trættes og finder ej Hvile.
У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
6 Ægypten rakte vi Hånd, Assur, for at mættes med Brød.
До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
7 Vore Fædre, som synded, er borte, og vi må bære deres Skyld.
Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
8 Over os råder Trælle, ingen frier os fra dem.
Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
9 Med Livsfare henter vi vort Brød, udsatte for Ørkenens Sværd.
Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
10 Vor Hud er sværtet som en Ovn af Hungerens svidende Lue.
Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
11 De skændede kvinder i Zion, Jomfruer i Judas Byer.
Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
12 Fyrster greb de og hængte, tog intet Hensyn til gamle.
Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
13 Ynglinge sattes til Kværnen, under Brændeknippet segnede Drenge.
Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
14 De gamle forsvandt fra Porten, de unge fra Strengenes Leg.
Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
15 Vort Hjertes Glæde er borte, vor Dans er vendt til Sorg.
втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
16 Kronen faldt af vort Hoved, ve os, at vi har syndet!
Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
17 Vort Hjerte blev derfor sygt, derfor vort Øje mørkt:
тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
18 For Zions Bjerg, som er øde, Ræve tumler sig der.
через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
19 Du, HERRE, troner for evigt, fra Slægt til Slægt står din trone.
Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
20 Hvi glemmer du os bestandig og svigter os alle dage?
Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
21 Omvend os, HERRE, til dig, så vender vi om, giv os nye Dage, som fordum!
Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
22 Eller har du helt stødt os bort, er din Vrede mod os uden Ende?
Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
