Klagesangene 3
1 Jeg er den, der så nød ved hans vredes ris,
Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
2 mig har han ført og ledt i det tykkeste Mulm,
Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
3 ja, Hånden vender han mod mig Dagen lang.
Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
4 Mit Bød og min Hud har han opslidt, brudt mine Ben,
Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
5 han mured mig inde, omgav mig med Galde og Møje,
обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
6 lod mig bo i Mørke som de, der for længst er døde.
у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
7 Han har spærret mig inde og lagt mig i tunge Lænker.
Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
8 Om jeg end råber og skriger, min Bøn er stængt ude.
І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
9 Han spærred mine Veje med Kvader, gjorde Stierne kroge.
Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
10 Han blev mig en lurende Bjørn, en Løve i Baghold;
Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
11 han ledte mig vild, rev mig sønder og lagde mig øde;
Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
12 han spændte sin Bue; lod mig være Skive for Pilen.
Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
13 Han sendte sit Koggers Sønner i Nyrerne på mig;
пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
14 hvert Folk lo mig ud og smæded mig Dagen lang,
Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
15 med bittert mætted han mig, gav mig Malurt at drikke.
Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
16 Mine Tænder lod han bide i Flint, han trådte mig i Støvet;
І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
17 han skilte min Sjæl fra Freden, jeg glemte Lykken
і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
18 og sagde: "Min Livskraft, mit Håb til HERREN er ude."
І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
19 At mindes min Vånde og Flakken er Malurt og Galde;
Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
20 min Sjæl, den mindes det grant den grubler betynget.
душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
21 Det lægger jeg mig på Sinde, derfor vil jeg håbe:
Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
22 HERRENs Miskundhed er ikke til Ende, ikke brugt op,
Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
23 hans Nåde er ny hver Morgen, hans Trofasthed stor.
нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
24 Min Del er HERREN, (siger min Sjæl, ) derfor håber jeg på ham.
Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
25 Dem, der bier på HERREN, er han god, den Sjæl, der ham søger;
Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
26 det er godt at håbe i Stilhed på HERRENs Frelse,
Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
27 godt for en Mand, at han bærer Åg i sin Ungdom.
Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
28 Han sidde ensom og tavs, når han lægger det på ham;
нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
29 han trykke sin Mund mod Støvet, måske er der Håb.
хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
30 Række Kind til den, der slår ham, mættes med Hån.
хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
31 Thi Herren bortstøder ikke for evigt,
Бо Господь не наві́ки ж покине!
32 har han voldt Kvide, så ynkes han, stor er hans Nåde;
Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
33 ej af Hjertet plager og piner han Menneskens Børn.
бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
34 Når Landets Fanger til Hobe trædes under Fod,
Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
35 når Mandens Ret for den Højestes Åsyn bøjes,
щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
36 når en Mand lider Uret i sin Sag mon Herren ej ser det?
щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
37 Hvo taler vel, så det sker, om ej Herren byder?
Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
38 Kommer ikke både ondt og godt fra den Højestes Mund?
Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
39 Over hvad skal den levende sukke? Hver over sin Synd!
Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
40 Lad os ransage, granske vore Veje og vende os til HERREN,
Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
41 løfte Hænder og Hjerte til Gud i Himlen;
підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
42 vi syndede og stod imod, du tilgav ikke,
Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
43 men hylled dig i Vrede, forfulgte os, dræbte uden Skånsel,
закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
44 hylled dig i Skyer, så Bønnen ej nåed frem;
закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
45 til Skarn og til Udskud har du gjort os midt iblandt Folkene.
Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
46 De opspærred Munden imod os, alle vore Fjender.
наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
47 Vor Lod blev Gru og Grav og Sammenbruds Øde;
страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
48 Vandstrømme græder mit Øje, mit Folk brød sammen.
Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
49 Hvileløst strømmer mit Øje, det kender ej Ro,
Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
50 før HERREN skuer ned fra Himlen, før han ser til.
аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
51 Synet af Byens Døtre piner min Sjæl.
моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
52 Jeg joges som en Fugl af Fjender, hvis Had var grundløst,
Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
53 de spærred mig inde i en Grube, de stenede mig;
життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
54 Vand strømmed over mit Hoved, jeg tænkte: "Fortabt!"
Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
55 Dit Navn påkaldte jeg, HERRE, fra Grubens Dyb;
Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
56 du hørte min Røst: "O, gør dig ej døv for mit Skrig!"
Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
57 Nær var du den Dag jeg kaldte, du sagde: "Frygt ikke!"
Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
58 Du førte min Sag, o Herre, genløste mit Liv;
За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
59 HERRE, du ser, jeg lider Uret. skaf mig min Ret!
Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
60 Al deres Hævnlyst ser du, alle deres Rænker,
Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
61 du hører deres Smædeord HERRE, deres Rænker imod mig,
Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
62 mine Fjenders Tale og Tanker imod mig bestandig.
мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
63 Se dem, når de sidder eller står, deres Nidvise er jeg.
Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
64 Dem vil du gengælde, HERRE, deres Hænders Gerning,
Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
65 gør deres Hjerte forhærdet din Forbandelse over dem!
Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
66 forfølg dem i Vrede, udryd dem under din Himmel.
Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
