Job 31
1 Jeg sluttede en Pagt med mit Øje om ikke at se på en Jomfru;
Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?
2 hvad var ellers min Lod fra Gud hist oppe, den Arv, den Almægtige gav fra det høje?
І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?
3 Har ikke den lovløse Vanheld i Vente, Udådsmændene Modgang?
Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?
4 Ser han ej mine Veje og tæller alle mine Skridt?
Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?
5 Har jeg holdt til med Løgn, og hasted min Fod til Svig
Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —
6 på Rettens Vægtskål veje han mig, så Gud kan kende min Uskyld
то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!
7 er mit Skridt bøjet af fra Vejen, og har mit Hjerte fulgt mine Øjne, hang noget ved mine Hænder,
Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —
8 da gid jeg må så og en anden fortære, og hvad jeg planted, oprykkes med Rode!
то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!
9 Blev jeg en Dåre på Grund at en Kvinde, og har jeg luret ved Næstens Dør,
Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,
10 så dreje min Hustru Kværn for en anden, og andre bøje sig over hende!
то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!
11 Thi sligt var Skændselsdåd, Brøde, der drages for Retten,
Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна,
12 ja, Ild, der æder til Afgrunden og sætter hele min Høst i Brand!
бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!
13 Har jeg ringeagtet min Træls og min Trælkvindes Ret, når de trættede med mig,
Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,
14 hvad skulde jeg da gøre, når Gud stod op, hvad skulde jeg svare, når han så efter?
то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?
15 Har ikke min Skaber skabt ham i Moders Skød, har en og samme ej dannet os begge i Moders Liv?
Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?
16 Har jeg afslået ringes Ønske, ladet Enkens Øjne vansmægte,
Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?
17 var jeg ene om at spise mit Brød, har den faderløse ej spist deraf
Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?
18 nej, fra Barnsben fostred jeg ham som en Fader, jeg ledede hende fra min Moders Skød.
Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!
19 Har jeg set en Stakkel blottet for Klæder, en fattig savne et Tæppe
Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —
20 visselig nej, hans Hofter velsigned mig, når han varmed sig i Uld af mine Lam.
чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?
21 Har jeg løftet min Bånd mod en faderløs, fordi jeg var vis på Medhold i Retten,
Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —
22 så falde min Skulder fra Nakken, så rykkes min Arm af Led!
хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!
23 Thi Guds Rædsel var kommet over mig, og når han rejste sig, magted jeg intet!
Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.
24 Har jeg slået min Lid til Guld, kaldt det rene Guld min Fortrøstning,
Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „ Ти, безпеко моя“?
25 var det min Glæde, at Rigdommen voksed, og at min Hånd fik sanket så meget,
Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
26 så jeg, hvorledes Sollyset stråled, eller den herligt skridende Måne,
Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,
27 og lod mit Hjerte sig dåre i Løn, så jeg hylded dem med Kys på min Hånd
то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —
28 også det var Brøde, der drages for Retten, thi da fornægted jeg Gud hist oppe.
це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
29 Var min Avindsmands Fald min Glæd jubled jeg, når han ramtes af Vanheld
Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?
30 nej, jeg tillod ikke min Gane at synde, så jeg bandende kræved hans Sjæl.
Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.
31 Har min Husfælle ej måttet sige: "Hvem mættedes ej af Kød fra hans Bord"
Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“
32 nej, den fremmede lå ej ude om Natten, jeg åbned min Dør for Vandringsmænd.
Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.
33 Har jeg skjult mine Synder, som Mennesker gør, så jeg dulgte min Brøde i Brystet
Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?
34 af Frygt for den store Hob, af Angst for Stamfrænders Ringeagt, så jeg blev inden Døre i Stilhed!
Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.
35 Ak, var der dog en, der hørte på mig! Her er mit Bomærke - lad den Almægtige svare! Havde jeg blot min Modparts Indlæg!
О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.
36 Sandelig, tog jeg det på min Skulder, kransed mit Hoved dermed som en Krone,
Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?
37 svared ham for hvert eneste Skridt og mødte ham som en Fyrste.
Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.
38 Har min Mark måttet skrige over mig og alle Furerne græde,
Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,
39 har jeg tæret dens Kraft uden Vederlag, udslukt dens Ejeres Liv,
якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —
40 så gro der Tjørn for Hvede og Ukrudt i Stedet for Byg! Her ender Jobs Ord.
то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“Слова Йова скінчи́лися.
