Salme 77
1 Til Sangmesteren. Til Jedutun. Af Asaf. En Salme.
Для дириґента хору. Для Єдуту́на. Псалом Асафів. Мій голос до Бога, — й я кли́кати буду, мій голос до Бога, — й почує мене!
2 Jeg raaber højt til Gud, højt til Gud, og han hører mig;
В день недолі моєї шукаю я Господа, до Нього рука моя ви́тягнена вночі й не зомлі́є, не хоче душа моя бути поті́шена:
3 jeg søger Herren paa Nødens Dag, min Haand er om Natten utrættet udrakt, min Sjæl vil ikke lade sig trøste;
згадаю про Бога й зідха́ю, розважа́ю — й мій дух омліва́є! (Се́ла)
4 jeg ihukommer Gud og stønner, jeg sukker, min Aand vansmægter. (Sela)
Ти де́ржиш пові́ки оче́й моїх, я побитий і не говорю́.
5 Du holder mine Øjne vaagne, jeg er urolig og maalløs.
Пригадую я про дні давні, про роки відві́чні,
6 Jeg tænker paa fordums Dage, ihukommer længst henrundne Aar;
свою пісню вночі я прига́дую, говорю́ з своїм серцем, а мій дух розважа́є:
7 jeg gransker om Natten i Hjertet, grunder og ransager min Aand.
Чи навіки покине Господь, і вже більш не вподо́бає?
8 Vil Herren bortstøde for evigt og aldrig mer vise Naade,
Чи навіки спини́лася милість Його́? Чи скінчи́лося слово Його в рід і рід?
9 er hans Miskundhed ude for stedse, hans Trofasthed omme for evigt og altid,
Чи Бог ми́лувати позабу́в? Чи гнівом замкнув Він Своє милосе́рдя? (Се́ла)
10 har Gud da glemt at ynkes, lukket sit Hjerte i Vrede? (Sela)
І промовив був я: „То стражда́ння моє — переміна прави́ці Всевишнього“.
11 Jeg sagde: Det er min Smerte, at den Højestes højre er ikke som før.
Пригада́ю я вчинки Господні, як чудо Твоє я згадаю відда́вна,
12 Jeg kommer HERRENS Gerninger i Hu, ja kommer dine fordums Undere i Hu.
і буду я ду́мати про кожен Твій чин, і про вчинки Твої опові́м!
13 Jeg tænker paa al din Gerning og grunder over dine Værker.
Боже, — святая доро́га Твоя, котри́й бог великий, як Бог наш?
14 Gud, din Vej var i Hellighed, hvo er en Gud saa stor som Gud!
Ти Той Бог, що чу́да вчиняє, Ти ви́явив силу Свою між наро́дами,
15 Du er en Gud, som gør Undere, du gjorde din Vælde kendt blandt Folkene,
Ти ви́зволив люд Свій раме́ном, — синів Якова й Йо́сипа! (Се́ла)
16 udøste dit Folk med din Arm, Jakobs og Josefs Sønner. (Sela)
Тебе бачили води, о Боже, Тебе бачили во́ди — й тремтіли, затряслися й безо́дні.
17 Vandene saa dig, Gud, Vandene saa dig og vred sig i Angst, ja Dybet tog til at skælve;
Лила́ся струмко́м вода з хмар, тучі ви́дали грім, тако́ж там і сям Твої стрі́ли літали.
18 Skyerne udøste Vand, Skyhimlens Stemme gjalded, dine Pile for hid og did;
Гуркіт грому Твого на небесному колі, й блискавки́ освіти́ли вселе́нну, тремті́ла й трясла́ся земля!
19 din bragende Torden rulled, Lynene oplyste Jorderig, Jorden bæved og skjalv;
Через море доро́га Твоя, а сте́жка Твоя — через во́ди великі, і не видно було́ Твоїх стіп.
20 din Vej gik midt gennem Havet, din Sti gennem store Vande, dine Fodspor kendtes ikke. Du førte dit Folk som en Hjord ved Moses's og Arons Haand.
Ти прова́див наро́д Свій, немов ту ота́ру, рукою Мойсея та Ааро́на.
