Salme 73
1 En Salme af Asaf. Visselig, god er Gud mod Israel; mod dem, der er rene af Hjertet!
Псалом Аса́фів.
2 Mine Fødder var nær ved at snuble, mine Skridt var lige ved at glide;
А я, — мало не послизну́лися но́ги мої, мало не посковзну́лися сто́пи мої,
3 thi over Daarerne græmmed jeg mig, jeg saa, at det gik de gudløse vel;
бо лихим я зави́дував, бачивши спо́кій безбожних, —
4 thi de kender ikke til Kvaler, deres Livskraft er frisk og sund;
бо не мають стражда́ння до смерти своєї, і здорове їхнє тіло,
5 de kender ikke til menneskelig Nød, de plages ikke som andre.
на лю́дській роботі нема їх, і ра́зом із іншими лю́дьми не зазнаю́ть вони вда́рів.
6 Derfor har de Hovmod til Halssmykke, Vold er Kappen, de svøber sig i.
Тому́ то пиха їхню шию оздо́блює, зодяга́є їх ша́та наси́лля,
7 Deres Brøde udgaar af deres Indre, Hjertets Tanker bryder igennem.
вилазять їм очі від жи́ру, бажа́ння їхнього серця збули́ся,
8 I det dybe taler de ondt, i det høje fører de Urettens Tale,
сміються й злосли́во говорять про у́тиск, говорять бундю́чно:
9 de løfter Munden mod Himlen, Tungen farer om paa Jorden.
свої уста до неба підно́сять, — а їхній язик по землі походжа́є!
10 (Derfor vender mit Folk sig hid og drikker Vand i fulde Drag.)
Тому́ то туди Його люди зверта́ються, і щедро беруть собі воду
11 De siger: »Hvor skulde Gud vel vide det, skulde den Højeste kende dertil?«
та й кажуть: „Хіба́ Бог те знає, і чи має Всеви́шній відо́мість,
12 Se, det er de gudløses Kaar, altid i Tryghed, voksende Velstand!
як он ті безбожні й безпечні на світі збільши́ли бага́тство своє?“
13 Forgæves holdt jeg mit Hjerte rent og tvætted mine Hænder i Uskyld,
Направду, нада́рмо очи́стив я серце своє, і в неви́нності вимив ру́ки свої,
14 jeg plagedes Dagen igennem, blev revset paa ny hver Morgen!
і ввесь день я побитий, і щора́нку пока́раний.
15 Men jeg tænkte: »Taler jeg saa, se, da er jeg troløs imod dine Sønners Slægt.«
Коли б я сказав: „Буду так говори́ть, як вони“, то спроневі́рився б я поколі́нню синів Твоїх.
16 Saa grunded jeg paa at forstaa det, møjsommeligt var det i mine Øjne,
І розду́мував я, щоб пізна́ти оте, — та трудне́ воно в о́чах моїх,
17 Til jeg kom ind i Guds Helligdomme, skønned, hvordan deres Endeligt bliver:
аж прийшов я в Божу святиню, — і кінець їхній побачив:
18 Du sætter dem jo paa glatte Steder, i Undergang styrter du dem.
направду, — Ти їх на слизько́му поставив, на спусто́шення кинув Ти їх!
19 Hvor brat de dog lægges øde, gaar under, det ender med Rædsel!
Як вони в одній хвилі спусто́шені, згинули, пощеза́ли від стра́хів!
20 De er som en Drøm, naar man vaagner, man vaagner og regner sit Syn for intet.
Немов сном по обу́дженні, Господи, о́бразом їхнім пого́рдиш, мов сном по обу́дженні!
21 Saa længe mit Hjerte var bittert og det nagede i mine Nyrer,
Бо болить моє серце, і в нутрі́ моїм коле,
22 var jeg et Dyr og fattede intet, jeg var for dig som Kvæg.
а я немов бидло й не знаю, — я перед Тобою худо́бою став!
23 Dog bliver jeg altid hos dig, du holder mig fast om min højre;
Та я за́вжди з Тобою, — Ти де́ржиш мене за правицю,
24 du leder mig med dit Raad og tager mig siden bort i Herlighed.
Ти Своєю порадою во́диш мене, і пото́му до слави Ти ві́зьмеш мене!
25 Hvem har jeg i Himlen? Og har jeg blot dig, da attraar jeg intet paa Jorden!
Хто є мені на небеса́х, окрім Тебе? А я при Тобі на землі не бажаю нічо́го!
26 Lad kun mit Kød og mit Hjerte vansmægte, Gud er mit Hjertes Klippe, min Del for evigt.
Гине тіло моє й моє серце, та Бог — скеля серця мого й моя доля навіки,
27 Thi de, der fjerner sig fra dig, gaar under, du udsletter hver, som er dig utro.
бо погинуть ось ті, хто боку́є від Тебе, пони́щиш Ти кожного, хто відсту́пить від Тебе!
28 Men at leve Gud nær er min Lykke, min Lid har jeg sat til den Herre HERREN, at jeg kan vidne om alle dine Gerninger.
А я, — бли́зькість Бога для мене добро́, — на Владику, на Господа свою певність складаю, щоб звіща́ти про всі Твої чи́ни!
