Salme 50
1 En Salme af Asaf. Gud, Gud HERREN taled og stævnede Jorden hid fra Sol i Opgang til Sol i Bjærge;
Псалом Асафів.
2 fra Zion, Skønhedens Krone, viste Gud sig i Straaleglans
Із Сіону, корони краси́, Бог явився в промі́нні!
3 — vor Gud komme og tie ikke! — Foran ham gik fortærende Ild, omkring ham rasede Storm;
Прихо́дить наш Бог, — і не буде мовчати: палю́чий огонь перед Ним, а круг Нього все бу́риться сильно!
4 han stævned Himlen deroppe hid og Jorden for at dømme sit Folk:
Він покличе згори́ небеса́, і землю — наро́д Свій судити:
5 »Saml mig mine fromme, der sluttede Pagt med mig ved Ofre!«
„Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіта зо Мною“.
6 Og Himlen forkyndte hans Retfærd, at Gud er den, der dømmer. (Sela)
І небеса́ звістять правду Його, що Бог — Він суддя. (Се́ла)
7 Hør, mit Folk, jeg vil tale, Israel, jeg vil vidne imod dig, Gud, din Gud er jeg!
„Слухай же ти, Мій наро́де, бо буду ось Я говорити, Ізра́їлеві, і буду сві́дчить на тебе: Бог, Бог твій Я!
8 Jeg laster dig ikke for dine Slagtofre, dine Brændofre har jeg jo stadig for Øje;
Я бу́ду карта́ти тебе не за жертви твої, — бо все передо Мною твої цілопа́лення,
9 jeg tager ej Tyre fra dit Hus eller Bukke fra dine Stalde;
не візьму́ Я бичка з твого дому, ні козлів із коша́р твоїх,
10 thi mig tilhører alt Skovens Vildt, Dyrene paa de tusinde Bjerge;
бо належить Мені вся лісна́ звірина́ та худоба із тисячі гір,
11 jeg kender alle Bjergenes Fugle, har rede paa Markens Vrimmel.
Я знаю все пта́ство гірське́, і звір польови́й при Мені!
12 Om jeg hungred, jeg sagde det ikke til dig, thi mit er Jorderig og dets Fylde!
Якби був Я голодний, тобі б не сказав, — бо Моя вся вселе́нна й усе, що на ній!
13 Mon jeg æder Tyres Kød eller drikker Bukkes Blod?
Чи Я м'ясо бичкі́в спожива́ю, і чи п'ю кров козлів?
14 Lovsang skal du ofre til Gud og holde den Højeste dine Løfter.
Принось Богові в жертву подя́ку, і виконуй свої обітниці Всеви́шньому,
15 Og kald paa mig paa Nødens Dag; jeg vil udfri dig, og du skal ære mig,
і до Мене поклич в день недолі, — Я тебе порятую, ти ж просла́виш Мене!“
16 Men til Den gudløse siger Gud: Hvi regner du op mine Bud og fører min Pagt i Munden,
А до грішника Бог промовляє: „Чого́ про устави Мої розповідаєш, і чого́ заповіта Мого на уста́х своїх но́сиш?
17 naar du dog hader Tugt og kaster mine Ord bag din Ryg?
Ти ж науку знена́видів, і поза себе слова́ Мої ви́кинув.
18 Ser du en Tyv, slaar du Følge med ham, med Horkarle holder du til,
Як ти злодія бачив, то бі́гав із ним, і з перелюбниками накладав.
19 slipper Munden løs med ondt, din Tunge bærer paa Svig.
Свої уста пускаєш на зло, і язик твій ома́ну плете́.
20 Du sidder og skænder din Broder, bagtaler din Moders Søn;
Ти сидиш, проти брата свого нагово́рюєш, поголо́ски пускаєш про сина своєї матері.
21 det gør du, og jeg skulde tie, og du skulde tænke, jeg er som du! Revse dig vil jeg og gøre dig det klart.
Оце ти робив, Я ж мовчав, і ти ду́мав, що Я такий са́мий, як ти. Тому буду картати тебе, і ви́ложу все перед очі твої!
22 Mærk jer det, I, som glemmer Gud, at jeg ikke skal rive jer redningsløst sønder.
Зрозумійте ж це ви, що забуваєте Бога, щоб Я не схопи́в, — бо не буде кому рятува́ти!
23 Den, der ofrer Taksigelse, ærer mig; den, der agter paa Vejen, lader jeg se Guds Frelse.
Хто жертву подяки прино́сить, той шанує Мене; а хто на дорогу Свою уважа́є, Боже спасі́ння йому покажу́!“
