Salme 22
1 Til Sangmesteren. Efter »Morgenrødens Hind«. En Salme af David.
Для дириґента хору. На спів: „Ланя зорі́ досві́тньої“. Псалом Давидів. Боже мій, Боже мій, — на́що мене Ти покинув? Далекі слова́ мого зо́йку від спасі́ння мого!
2 Min Gud, min Gud, hvorfor har du forladt mig? Mit Skrig til Trods er Frelsen mig fjern.
Мій Боже, взиваю я вдень, — та Ти не озве́шся, і кли́чу вночі, — і споко́ю немає мені!
3 Min Gud, jeg raaber om Dagen, du svarer ikke, om Natten, men finder ej Hvile.
Та Ти — Святий, пробува́єш на хва́лах Ізраїлевих!
4 Og dog er du den hellige, som troner paa Israels Lovsange.
На Тебе наді́ялись наші батьки́, надіялися — і Ти ви́зволив їх.
5 Paa dig forlod vore Fædre sig, forlod sig, og du friede dem;
До Тебе взива́ли вони — і спасе́ні були́, на Тебе наді́ялися — і не посоро́мились.
6 de raabte til dig og frelstes, forlod sig paa dig og blev ikke til Skamme.
А я — червяк, а не чоловік, посміхо́вище лю́дське й погорда в наро́ді.
7 Men jeg er en Orm og ikke en Mand, til Spot for Mennesker, Folk til Spe;
Всі, хто бачить мене, — насміхаються з мене, розкривають роти́, головою хита́ють!
8 alle, der ser mig, haaner mig, vrænger Mund og ryster paa Hovedet:
„Поклада́вся на Господа він, — хай же рятує його́, нехай Той його ви́зволить, — він бо Його уподо́бав!“
9 »Han har væltet sin Sag paa HERREN; han fri ham og frelse ham, han har jo Velbehag i ham.«
Бо з утро́би Ти вивів мене, Ти безпе́чним мене учинив був на пе́рсах матері моєї!
10 Ja, du drog mig af Moders Liv, lod mig hvile trygt ved min Moders Bryst;
На Тебе з утро́би я зда́ний, від утроби матері моєї — Ти мій Бог!
11 paa dig blev jeg kastet fra Moders Skød, fra Moders Liv var du min Gud.
Не віддаля́йся від мене, бо горе близьке́, бо нема мені помічника́!
12 Vær mig ikke fjern, thi Trængslen er nær, og ingen er der, som hjælper!
Багато бикі́в оточи́ли мене, баша́нські бугаї́ обступи́ли мене,
13 Stærke Tyre staar omkring mig, Basans vældige omringer mig,
на мене розкрили вони свої па́щі, як лев, що шмату́є й ричи́ть!
14 spiler Gabet op imod mig som rovgridske, brølende Løver.
Я розлитий, немов та вода, і всі кості мої поділи́лись, стало серце моє, немов віск, розтопи́лось в моє́му нутрі.
15 Jeg er som Vand, der er udgydt, alle mine Knogler skilles, mit Hjerte er blevet som Voks, det smelter i Livet paa mig;
Висохла сила моя, як лушпи́ння, і прили́п мій язик до мого піднебі́ння, і в по́рох смерте́льний поклав Ти мене.
16 min Gane er tør som et Potteskaar, til Gummerne klæber min Tunge, du lægger mig ned i Dødens Støv.
Бо пси оточи́ли мене, обліг мене на́товп злочи́нців, проколо́ли вони мої руки та но́ги мої.
17 Thi Hunde staar omkring mig, onde i Flok omringer mig, de har gennemboret mine Hænder og Fødder,
Я висох, рахую всі ко́сті свої, а вони придивля́ються й бачать нещастя в мені!
18 jeg kan tælle alle mine Ben; med Skadefryd ser de paa mig.
Вони ді́лять для се́бе одежу мою, а про ша́ту мою жеребка́ вони кидають.
19 Mine Klæder deler de mellem sig, om Kjortelen kaster de Lod.
А Ти, Господи, не віддаляйся, — Допомо́го моя, поспіши ж мені на оборо́ну!
20 Men du, o HERRE, vær ikke fjern, min Redning, il mig til Hjælp!
Від меча збережи мою душу, одина́чку мою з руки пса!
21 Udfri min Sjæl fra Sværdet, min eneste af Hundes Vold!
Спаси мене від пащі ле́в'ячої, а вбогу мою — від рогів бу́йволів.
22 Frels mig fra Løvens Gab, fra Vildoksens Horn! Du har bønhørt mig.
Я звіщатиму Ймення Твоє своїм бра́ттям, буду хвалити Тебе серед збо́ру!
23 Dit Navn vil jeg kundgøre for mine Brødre, prise dig midt i Forsamlingen:
Хто боїться Господа, прославляйте Його, увесь Яковів роде — шануйте Його, страхайтесь Його, все насіння Ізраїлеве,
24 »I, som frygter HERREN, pris ham, ær ham; al Jakobs Æt, bæv for ham, al Israels Æt!
бо Ві́н не пого́рдував і не знева́жив стражда́ння убогого, і від нього обличчя Свого́ не сховав, а почув, як він кликав до Ньо́го!
25 Thi han foragtede ikke, forsmaaede ikke den armes Raab, skjulte ikke sit Aasyn for ham, men hørte, da han raabte til ham!«
Від Тебе повста́не хвала́ моя в зборі великім, — принесу́ свої жертви в присутності тих, хто боїться Його, —
26 Jeg vil synge din Pris i en stor Forsamling, indfri mine Løfter iblandt de fromme;
будуть їсти покірні — і си́тими ста́нуть, хвали́тимуть Господа ті, хто шукає Його, буде жить серце ваше навіки!
27 de ydmyge skal spise og mættes; hvo HERREN søger, skal prise ham; deres Hjerte leve for evigt!
Усі кі́нці землі спам'ята́ють, і до Господа ве́рнуться, і вкло́няться перед обличчям Його́ всі племе́на наро́дів,
28 Den vide Jord skal mærke sig det og omvende sig til HERREN, og alle Folkenes Slægter skal tilbede for hans Aasyn;
бо царство Господнє, — і Він Пан над наро́дами!
29 thi HERRENS er Riget, han er Folkenes Hersker.
Будуть їсти й покло́няться всі багачі́ на землі, перед обличчям Його на коліна попа́дають всі, хто до по́роху схо́дить і не може себе оживи́ти!
30 De skal tilbede ham alene, alle Jordens mægtige; de skal bøje sig for hans Aasyn, alle, der nedsteg i Støvet og ikke holdt deres Sjæl i Live.
Бу́де пото́мство служити Йому́, — й залі́чене буде навіки у Господа.
31 Ham skal Efterkommerne tjene; om HERREN skal tales til Slægten, der kommer; de skal forkynde et Folk, der fødes, hans Retfærd. Thi han greb ind.
При́йдуть і будуть звіщать Його правду наро́дові, який буде наро́джений, що Він це вчинив!
