Ordsprogene 7
1 Min Søn, vogt dig mine Ord, mine Bud maa du gemme hos dig;
Сину мій, бережи ти слова́ мої, мої ж заповіді заховай при собі,
2 vogt mine Bud, saa skal du leve, som din Øjesten vogte du, hvad jeg har lært dig;
бережи мої заповіді — та й живи, а наука моя — немов в о́чах твоїх та зіни́ця,
3 bind dem om dine Fingre, skriv dem paa dit Hjertes Tavle,
прив'яжи їх на па́льцях своїх, напиши на табли́ці тій серця свого!
4 sig til Visdommen: »Du er min Søster!« og kald Forstanden Veninde,
На мудрість скажи: „Ти сестра моя!“а розум назви: „ Мій дові́рений!“
5 at den maa vogte dig for Andenmands Hustru, en fremmed Kvinde med sleske Ord.
щоб тебе стерегти́ від блудни́ці, від чужи́нки, що мовить м'яке́нькі слова́.
6 Thi fra mit Vindue skued jeg ud, jeg kigged igennem mit Gitter;
Бо я визира́в був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна́,
7 og blandt de tankeløse saa jeg en Yngling, en uden Vid blev jeg var blandt de unge;
і приглядавсь до неві́ж, розглядався між мо́лоддю. І юна́к ось, позба́влений розуму,
8 han gik paa Gaden tæt ved et Hjørne, skred frem paa Vej til hendes Hus
прохо́див по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,
9 i Skumringen henimod Aften, da Nat og Mørke brød frem.
коли вітере́ць повівав був увечорі дня, у те́мряві ночі та мо́року.
10 Og se, da møder Kvinden ham i Skøgedragt, underfundig i Hjertet;
Аж ось жінка в убра́нні блудни́ці назу́стріч йому́, із серцем підсту́пним,
11 løssluppen, ustyrlig er hun, hjemme fandt hendes Fødder ej Ro;
галасли́ва та непогамо́вана, її но́ги у домі своїм не бувають:
12 snart paa Gader, snart paa Torve, ved hvert et Hjørne lurer hun;
раз на вулиці, раз на майда́нах, і при кожному ро́зі чату́є вона.
13 hun griber i ham og kysser ham og siger med frække Miner;
І вхопи́ла вона його міцно та й поцілувала його, безсоро́мним зробила обличчя своє та й сказала йому:
14 »Jeg er et Takoffer skyldig og indfrier mit Løfte i Dag,
„У мене тепер мирні жертви, — ви́повнила я сьогодні обі́ти свої!
15 gik derfor ud for at møde dig, søge dig, og nu har jeg fundet dig!
Тому́ то я вийшла назу́стріч тобі, пошукати обличчя твого́, — і знайшла я тебе!
16 Jeg har redt mit Leje med Tæpper, med broget ægyptisk Lærred,
Килима́ми я ви́стелила своє ло́же, — ткани́нами різних кольо́рів з єгипетського полотна́,
17 jeg har stænket min Seng med Myrra, med Aloe og med Kanelbark;
посте́лю свою я поси́пала ми́ррою, ало́єм та цинамо́ном.
18 kom, lad os svælge til Daggry i Vellyst, beruse os i Elskovs Lyst!
Ходи ж, аж до ра́нку впива́тися будем коха́нням, любов'ю наті́шимось ми!
19 Thi Manden er ikke hjemme, paa Langfærd er han draget;
Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу:
20 Pengepungen tog han med, ved Fuldmaane kommer han hjem!«
вузлик срібла́ він узяв в свою руку, — хіба́ на день по́вні пове́рне до дому свого“.
21 Hun lokked ham med mange fagre Ord, forførte ham med sleske Læber;
Прихили́ла його велемо́вством своїм, обле́сливістю своїх губ його зва́била, —
22 tankeløst følger han hende som en Tyr, der føres til Slagtning, som en Hjort, der løber i Nettet,
він ра́птом за нею пішов, немов віл, до зарі́зу прова́джений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу́ до ув'я́знення,
23 til en Pil gennemborer dens Lever, som en Fugl, der falder i Snaren, uden at vide, det gælder dens Liv.
як той птах, поспішає до сі́тки, і не знає, що це на життя його па́стка ...
24 Hør mig da nu, min Søn, og lyt til min Munds Ord!
А тепер, мої діти, мене ви послу́хайте, і на слова́ моїх уст уважа́йте:
25 Ej bøje du Hjertet til hendes Veje, far ikke vild paa hendes Stier;
Хай не збо́чує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежка́ми її,
26 thi mange ligger slagne, hvem hun har fældet, og stor er Hoben, som hun slog ihjel.
бо вона багатьох уже тру́пами ки́нула, і числе́нні всі, нею заби́ті!
