Ordsprogene 29
1 Hvo Nakken gør stiv, skønt revset tit, han knuses brat uden Lægedom.
Чоловік остере́жуваний, та твердошиїй, буде зламаний нагло, і ліку не буде йому.
2 Er der mange retfærdige, glædes Folket, men raader de gudløse, sukker Folket.
Коли мно́жаться праведні, радіє наро́д, як панує ж безбожний — то сто́гне наро́д.
3 Hvo Visdom elsker, glæder sin Fader, hvo Skøger omgaas, bortødsler Gods.
Люди́на, що мудрість кохає, поті́шує батька свого, а хто попасає блудни́ць, той губить маєток.
4 Kongen grundfæster Landet med Ret, en Udsuger lægger det øde.
Цар утримує край правосу́ддям, а люди́на хаба́рна руйнує його.
5 Mand, der smigrer sin Næste, breder et Net for hans Fod.
Люди́на, що другові своєму підле́щує, на сто́пах його па́стку ставить.
6 I sin Brøde hildes den onde, den retfærdige jubler af Glæde.
У провині люди́ни лихої знахо́диться па́стка, а справедливий радіє та ті́шиться.
7 Den retfærdige kender de ringes Retssag; den gudløse skønner intet.
Праведний знає про право вбогих, безбожний же не розуміє пізна́ння про це.
8 Spottere ophidser Byen, men Vismænd, de stiller Vrede.
Люди глузли́ві підбу́рюють місто, а мудрі утишують гнів.
9 Gaar Vismand i Rette med Daare, vredes og ler han, alt preller af.
Мудра люди́на, що праву́ється із нерозумним, то чи гні́вається, чи сміється, — споко́ю не знає.
10 De blodtørstige hader lydefri Mand, de retsindige tager sig af ham.
Кровоже́рці нена́видять праведного, справедливі ж шукають спасти його душу.
11 En Taabe slipper al sin Voldsomhed løs, Vismand stiller den omsider.
Глупа́к уесь свій гнів увиявляє, а мудрий назад його стри́мує.
12 En Fyrste, som lytter til Løgnetale, faar lutter gudløse Tjenere.
Володар, що слухає сло́ва брехливого, — безбожні всі слу́ги його!
13 Fattigmand og Blodsuger mødes, HERREN giver begges Øjne Glans.
Убогий й гноби́тель стрічаються, — їм обом Господь очі освітлює.
14 En Konge, der dømmer de ringe med Ret, hans Trone staar fast evindelig.
Як цар правдою судить убогих, стоя́тиме трон його за́вжди.
15 Ris og Revselse, det giver Visdom, uvorn Dreng gør sin Moder Skam.
Різка й поу́ка премудрість дають, а дити́на, зали́шена тільки собі, засоро́млює матір свою.
16 Bliver mange gudløse, tiltager Synd; retfærdige ser med Fryd deres Fald.
Як мно́жаться несправедливі — провина розмно́жується, але праведні бачитимуть їхній упа́док.
17 Tugt din Søn, saa kvæger han dig og bringer din Sjæl, hvad der smager.
Карай сина свого — й він тебе заспоко́їть, і приє́мнощі дасть для твоєї душі.
18 Uden Syner forvildes et Folk; salig den, der vogter paa Loven.
Без пророчих виді́нь люд розбе́щений, коли ж стереже він Зако́на — блаженний.
19 Med Ord lader Træl sig ikke tugte, han fatter dem vel, men adlyder ikke.
Раб словами не буде пока́раний, — хоч він розуміє, але́ не послу́хає.
20 Ser du en Mand, der er hastig til Tale, for en Taabe er der snarere Haab end for ham.
Чи бачив люди́ну, квапли́ву в словах своїх? — Більша надія глупце́ві, ніж їй!
21 Forvænner man sin Træl fra ung, vil han til sidst være Herre.
Хто розпе́щує зма́лку свого раба, то кінець його буде невдячний.
22 Hidsig Mand vækker Strid, vredladen Mand gør megen Synd.
Гнівли́ва люди́на викли́кує сварку, а лютий вчиняє багато провин.
23 Et Menneskes Hovmod ydmyger ham, den ydmyge opnaar Ære.
Горди́ня люди́ни її понижає, а чести набуває покірливий духом.
24 Hæleren hader sit Liv, han hører Forbandelsen, men melder intet.
Хто ді́литься з зло́дієм, той нена́видить душу свою, — він чує прокля́ття, та не виявляє.
25 Frygt for Mennesker leder i Snare, men den, der stoler paa HERREN, er bjærget.
Страх перед люди́ною па́стку дає, хто ж наді́ю складає на Господа, буде безпечний.
26 Mange søger en Fyrstes Gunst; Mands Ret er dog fra HERREN.
Багато шукають для себе обличчя володаря, та від Господа суд для люди́ни.
27 Urettens Mand er retfærdiges Gru, hvo redeligt vandrer, gudløses Gru.
Наси́льник — оги́да для праведних, а простодоро́гий — оги́да безбожному.
