Ordsprogene 13
1 Viis Søn elsker tugt, spotter hører ikke paa skænd.
Син мудрий приймає карта́ння від батька, а насмішник доко́ру не слухає.
2 Af sin Munds Frugt nyder en Mand kun godt, til Vold staar troløses Hu.
З плоду уст чоловік споживає добро́, а жадо́ба зрадливих — наси́льство.
3 Vogter man Munden, bevarer man Sjælen, den aabenmundede falder i Vaade.
Хто уста свої стереже́, той душу свою береже́, а хто гу́би свої розпуска́є, — на того поги́біль.
4 Den lade attraar uden at faa, men flittiges Sjæl bliver mæt.
Пожадає душа лінюха́, та даре́мно, душа ж роботя́щих наси́титься.
5 Den retfærdige hader Løgnetale, den gudløse spreder Skam og Skændsel.
Нена́видить праведний слово брехливе, безбожний же чинить лихе, і себе засоро́млює.
6 Retfærd skærmer, hvo lydefrit vandrer, Synden fælder de gudløse.
Праведність оберігає невинного на дорозі його, а безбожність погу́блює грішника.
7 Mangen lader rig og ejer dog intet, mangen lader fattig og ejer dog meget.
Дехто вдає багача́, хоч нічо́го не має, а дехто вдає бідака́, хоч маєток великий у нього.
8 Mands Rigdom er Løsepenge for hans Liv, Fattigmand faar ingen Trusel at høre.
Викуп за душу люди́ни — багатство її, а вбогий й доко́ру не чує.
9 Retfærdiges Lys bryder frem, gudløses Lampe gaar ud.
Світло праведних ве́село світить, а світильник безбожних пога́сне.
10 Ved Hovmod vækkes kun Splid, hos dem, der lader sig raade, er Visdom.
Тільки сварка пихо́ю зчиня́ється, а мудрість із тими, хто ра́диться.
11 Rigdom, vundet i Hast, smuldrer hen, hvad der samles Haandfuld for Haandfuld, øges.
Багатство, заско́ро здобуте, — поме́ншується, хто ж збирає пома́лу — примно́жує.
12 At bie længe gør Hjertet sygt, opfyldt Ønske er et Livets Træ.
Задовга надія — неду́га для серця, а бажа́ння, що спо́внюється, — це дерево життя.
13 Den, der lader haant om Ordet, slaas ned, den, der frygter Budet, faar Løn.
Хто пого́рджує словом Господнім, той шкодить собі, хто ж страх має до заповіді, тому надолу́житься.
14 Vismands Lære er en Livsens Kilde, derved undgaas Dødens Snarer.
Наука премудрого — крини́ця життя, щоб віддали́тися від пасток сме́рти.
15 God Forstand vinder Yndest, troløses Vej er deres Undergang.
Добрий розум прино́сить приємність, а дорога зрадли́вих — погу́ба для них.
16 Hver, som er klog, gaar til Værks med Kundskab, Taaben udfolder Daarskab.
Кожен розумний за мудрістю робить, а безу́мний глупо́ту показує.
17 Gudløs Budbringer gaar det galt, troværdigt Bud bringer Lægedom.
Безбожний посо́л у нещастя впаде́, а вірний посол — немов лік.
18 Afvises Tugt, faar man Armod og Skam; agtes paa Revselse, bliver man æret.
Хто ламає поу́ку — убозтво та га́ньба тому́, а хто береже осторо́гу — шанований він.
19 Opfyldt Ønske er sødt for Sjælen, at vige fra ondt er Taaber en Gru.
Ви́конане побажа́ння приємне душі, а вступи́тись від зла — то оги́да безумним.
20 Omgaas Vismænd, saa bliver du viis, ilde faren er Taabers Ven.
Хто з мудрими ходить, той мудрим стає, а хто товаришу́є з безу́мним, той лиха набу́де.
21 Vanheld følger Syndere, Lykken naar de retfærdige.
Грішників зло доганя́є, а праведним Бог надолу́жить добром.
22 Den gode efterlader Børnebørn Arv, til retfærdige gemmes Synderens Gods.
Добрий лишає спа́док і ону́кам, маєток же грішника схо́ваний буде для праведного.
23 Paa Fattigfolks Nyjord er rigelig Føde, mens mangen rives bort ved Uret.
Убогому буде багато поживи і з поля невпра́вного, та деякі гинуть з безпра́в'я.
24 Hvo Riset sparer, hader sin Søn, den, der elsker ham, tugter i Tide.
Хто стримує різку свою, той нена́видить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для ньо́го карта́ння.
25 Den retfærdige spiser, til Sulten er stillet, gudløses Bug er tom.
Праведний їсть, скільки схоче душа, живіт же безбожників за́всіди брак відчуває.
