Ordsprogene 12
1 At elske Tugt er at elske Kundskab, at hade Revselse er dumt.
Хто любить навча́ння, той любить пізна́ння, а хто до́кір нена́видить, той нерозумний.
2 Den gode vinder Yndest hos HERREN, den rænkefulde dømmer han skyldig.
Добрий від Господа має вподо́бання, а люди́ну злих замірів осудить Господь.
3 Ingen staar fast ved Gudløshed, men retfærdiges Rod skal aldrig rokkes.
Не зміцни́ться люди́на безбожністю, корінь же праведних не захита́ється.
4 En duelig Kvinde er sin Ægtemands Krone, en daarlig er som Edder i hans Ben.
Жінка чесно́тна — корона для чолові́ка свого́, а засоро́млююча — мов та гниль в його ко́стях.
5 Retfærdiges Tanker er Ret, gudløses Opspind er Svig.
Думки пра́ведних — право, підступні заміри безбожних — омана.
6 Gudløses Ord er paa Lur efter Blod, retsindiges Mund skal bringe dem Frelse.
Безбожних слова — чатува́ння на кров, а уста невинних урятовують їх.
7 Gudløse styrtes og er ikke mer, retfærdiges Hus staar fast.
Переверну́ти безбожних — і вже їх нема, а дім праведних буде стояти.
8 For sin Klogskab prises en Mand, til Spot bliver den, hvis Vid er vrangt.
Хвалять люди́ну за розум її, а кривосердий стає на пого́рду.
9 Hellere overses, naar man holder Træl, end optræde stort, naar man mangler Brød.
Ліпше про́стий, але роботя́щий на себе, від того, хто поважним себе видає, та хліба позба́влений.
10 Den retfærdige føler med sit Kvæg, gudløses Hjerte er grumt.
Піклується праведний життям худоби своєї, а серце безбожних жорстоке.
11 Den mættes med Brød, som dyrker sin Jord, uden Vid er den, der jager efter Tomhed.
Хто оброблює землю свою, той хлібом наси́чується, хто ж за марни́цею го́ниться, той позба́влений розуму.
12 De ondes Fæstning jævnes med Jorden, de retfærdiges Rod holder Stand.
Безбожний жадає ловити у сі́тку лихи́х, а в праведних корень прино́сить плоди́.
13 I Læbernes Brøde hildes den onde, den retfærdige undslipper Nøden.
Пастка злого — в гріху́ його уст, а праведний з у́тиску ви́йде.
14 Af sin Munds Frugt mættes en Mand med godt, et Menneske faar, som hans Hænder har øvet.
Люди́на насичується добром з плоду уст, і зро́блене рук чоловіка до нього впаде́.
15 Daarens Færd behager ham selv, den vise hører paa Raad.
Дорога безу́мця пряма́ в його о́чах, а мудрий послухає ради.
16 En Daare giver straks sin Krænkelse Luft, den kloge spottes og lader som intet.
Нерозумного гнів пізнається відра́зу, розумний же мо́вчки ховає знева́гу.
17 Den sanddru fremfører, hvad der er ret, det falske Vidne kommer med Svig.
Хто правду говорить, той вия́влює праведність, а сві́док брехливий — оману.
18 Mangens Snak er som Sværdhug, de vises Tunge læger.
Дехто говорить, мов коле мече́м, язик же премудрих — то ліки.
19 Sanddru Læbe bestaar for evigt, Løgnetunge et Øjeblik.
Уста правдиві стоя́тимуть вічно, а брехливий язик — лиш на хвилю.
20 De, som smeder ondt, har Svig i Hjertet; de, der stifter Fred, har Glæde.
В серці тих, хто зло о́ре, — омана, а радість у тих, хто дора́джує мир.
21 Den retfærdige times der intet ondt, gudløse oplever Vanheld paa Vanheld.
Жодна кривда не тра́питься праведному, а безбожні напо́вняться лихом.
22 Løgnelæber er HERREN en Gru, de ærlige har hans Velbehag.
Уста брехливі — оги́да у Господа, а чи́нячі правду — Його уподо́ба.
23 Den kloge dølger sin Kundskab, Taabers Hjerte udraaber Daarskab.
Прихо́вує мудра люди́на знання́, а серце безумних глупо́ту викликує.
24 De flittiges Haand skal raade, den lade tvinges til Hoveriarbejde.
Роботя́ща рука панува́тиме, а лінива дани́ною стане.
25 Hjertesorg bøjer til Jorden, et venligt Ord gør glad.
Ту́га на серці люди́ни чавить її, добре ж слово її весели́ть.
26 Den retfærdige vælger sin Græsgang, gudløses Vej vildleder dem selv.
Праведний ви́відає свою путь, а дорога безбожних зведе́ їх сами́х.
27 Ladhed opskræmmer intet Vildt, men kosteligt Gods faar den flittige tildelt.
Не буде леда́чий пекти свого по́лову, а люди́на трудя́ща набуде має́ток цінни́й.
28 Paa Retfærds Sti er der Liv, til Døden fører den onde Vej.
В путі пра́ведности є життя, і на стежці її нема смерти.
