Job 4
1 Saa tog Temaniten Elifaz til Orde og sagde:
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 Ærgrer det dig, om man taler til dig? Men hvem kan her være tavs?
„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 Du har selv talt mange til Rette og styrket de slappe Hænder,
Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 dine Ord holdt den segnende oppe, vaklende Knæ gav du Kraft —
того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 Men nu det gælder dig selv, saa taber du Modet, nu det rammer dig selv, er du slaget af Skræk!
А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 Er ikke din Gudsfrygt din Tillid, din fromme Færd dit Haab?
Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 Tænk efter! Hvem gik uskyldig til Grunde, hvor gik retsindige under?
Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 Men det har jeg set: Hvo Uret pløjer og saar Fortræd, de høster det selv.
Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 For Guds Aand gaar de til Grunde, for hans Vredes Pust gaar de til.
вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 Løvens Brøl og Vilddyrets Glam Ungløvernes Tænder slaas ud;
Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 Løven omkommer af Mangel paa Rov, og Løveungerne spredes.
Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 Der sneg sig til mig et Ord mit Øre opfanged dets Hvisken
І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 i Nattesynernes Tanker, da Dvale sank over Mennesker;
У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 Angst og Skælven kom over mig, alle mine Ledemod skjalv;
спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 et Pust strøg over mit Ansigt, Haarene rejste sig paa min Krop.
і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 Saa stod det stille! Jeg sansed ikke, hvordan det saa ud; en Skikkelse stod for mit Øje, jeg hørte en hviskende Stemme:
Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 »Har et Menneske Ret for Gud, mon en Mand er ren for sin Skaber?
„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 End ikke sine Tjenere tror han, hos sine Engle finder han Fejl,
Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 endsige hos dem, der bor i en Hytte af Ler og har deres Grundvold i Støvet!
Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
20 De knuses ligesom Møl, imellem Morgen og Aften, de sønderslaas uden at ænses, for evigt gaar de til Grunde.
Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 Rives ej deres Teltreb ud? De dør, men ikke i Visdom.
Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
