Job 30
1 Nu derimod ler de ad mig, Folk, der er yngre end jeg, hvis Fædre jeg fandt for ringe at sætte iblandt mine Hyrdehunde.
А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
2 Og hvad skulde jeg med deres Hænders Kraft? Deres Ungdomskraft har de mistet,
Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 tørrede hen af Trang og Sult. De afgnaver Ørk og Ødemark
Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 og plukker Melde ved Krattet, Gyvelrødder er deres Brød.
рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 Fra Samfundet drives de bort, som ad Tyve raabes der efter dem.
Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
6 De bor i Kløfter, fulde af Rædsler, i Jordens og Klippernes Huler.
так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
7 De brøler imellem Buske, i Tornekrat kommer de sammen,
ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 en dum og navnløs Æt, de joges med Hug af Lande.
сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
9 Men nu er jeg Haansang for dem, jeg er dem et Samtaleemne;
А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
10 de afskyr mig, holder sig fra mig, nægter sig ikke af spytte ad mig.
Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
11 Thi han løste min Buestreng, ydmyged mig, og foran mig kasted de Tøjlerne af.
бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 Til højre rejser sig Ynglen, Fødderne slaar de fra mig, bygger sig Ulykkesveje imod mig;
По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
13 min Sti har de opbrudt, de hjælper med til mit Fald, og ingen hindrer dem i det;
Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 de kommer som gennem et gabende Murbrud, vælter sig frem under Ruiner,
немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 Rædsler har vendt sig imod mig; min Værdighed joges bort som af Storm, min Lykke svandt som en Sky.
Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
16 Min Sjæl opløser sig i mig; Elendigheds Dage har ramt mig:
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 Natten borer i mine Knogler, aldrig blunder de nagende Smerter.
Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 Med vældig Kraft vanskabes mit Kød, det hænger om mig, som var det min Kjortel.
З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
19 Han kasted mig ud i Dynd, jeg er blevet som Støv og Aske.
Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 Jeg skriger til dig, du svarer mig ikke, du staar der og ænser mig ikke;
Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
21 grum er du blevet imod mig, forfølger mig med din vældige Haand.
Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 Du løfter og vejrer mig hen i Stormen, og dens Brusen gennemryster mig;
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
23 thi jeg ved, du fører mig hjem til Døden, til det Hus, hvor alt levende samles.
Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
24 Dog, mon den druknende ej rækker Haanden ud og raaber om Hjælp, naar han gaar under?
Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 Mon ikke jeg græder over den, som havde det haardt, sørgede ikke min Sjæl for den fattiges Skyld?
Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 Jeg biede paa Lykke, men Ulykke kom, jeg haabed paa Lys, men Mørke kom;
Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
27 ustandseligt koger det i mig, Elendigheds Dage traf mig;
Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
28 trøstesløs gaar jeg i Sorg, i Forsamlingen rejser jeg mig og raaber;
ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
29 Sjakalernes Broder blev jeg, Strudsenes Fælle.
Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
30 Min Hud er sort, falder af, mine Knogler brænder af Hede;
моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
31 min Citer er blevet til Sorg, min Fløjte til hulkende Graad!
І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
