Job 3
1 Derefter oplod Job sin Mund og forbandede sin Dag,
По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
2 og Job tog til Orde og sagde:
І Йов заговорив та й сказав:
3 Bort med den Dag, jeg fødtes, den Nat, der sagde: »Se, en Dreng!«
„Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
4 Denne Dag vorde Mørke, Gud deroppe spørge ej om den, over den straale ej Lyset frem!
Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
5 Mulm og Mørke løse den ind, Taage lægge sig over den, Formørkelser skræmme den!
Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
6 Mørket tage den Nat, den høre ej hjemme blandt Aarets Dage, den komme ikke i Maaneders Tal!
Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
7 Ja, denne Nat vorde gold, der lyde ej Jubel i den!
Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
8 De, der besværger Dage, forbande den, de, der har lært at hidse Livjatan;
Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
9 dens Morgenstjerner formørkes, den bie forgæves paa Lys, den skue ej Morgenrødens Øjenlaag,
Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
10 fordi den ej lukked mig Moderlivets Døre og skjulte Kvide for mit Blik!
бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
11 Hvi døde jeg ikke i Moders Liv eller udaanded straks fra Moders Skød?
Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
12 Hvorfor var der Knæ til at tage imod mig, hvorfor var der Bryster at die?
Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
13 Saa havde jeg nu ligget og hvilet, saa havde jeg slumret i Fred
Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
14 blandt Konger og Jordens Styrere, der bygged sig Gravpaladser,
з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
15 blandt Fyrster, rige paa Guld, som fyldte deres Huse med Sølv.
або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
16 Eller var jeg dog som et nedgravet Foster, som Børn, der ikke fik Lyset at se!
Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
17 Der larmer de gudløse ikke mer, der hviler de trætte ud,
Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
18 alle de fangne har Ro, de hører ej Fogedens Røst;
разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
19 smaa og store er lige der og Trællen fri for sin Herre.
Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
20 Hvi giver Gud de lidende Lys, de bittert sørgende Liv,
І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
21 dem, som bier forgæves paa Døden, graver derefter som efter Skatte,
що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
22 som glæder sig til en Stenhøj, jubler, naar de finder deres Grav —
тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
23 en Mand, hvis Vej er skjult, hvem Gud har stænget inde?
мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
24 Thi Suk er blevet mit daglige Brød, mine Ve raab strømmer som Vand.
Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
25 Thi hvad jeg gruer for, rammer mig, hvad jeg bæver for, kommer over mig.
бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
26 Knap har jeg Fred, og knap har jeg Ro, knap har jeg Hvile, saa kommer Uro!
Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
