Job 29
1 Og Job vedblev at fremsætte sit Tankesprog:
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 Ak, havde jeg det som tilforn, som dengang Gud tog sig af mig,
„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 da hans Lampe lyste over mit Hoved, og jeg ved hans Lys vandt frem i Mørke,
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
4 som i mine modne Aar, da Guds Fortrolighed var over mit Telt,
як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 da den Almægtige end var hos mig og mine Drenge var om mig,
коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
6 da mine Fødder vaded i Fløde, og Olie strømmede, hvor jeg stod,
коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 da jeg gik ud til Byens Port og rejste mit Sæde paa Torvet.
Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
8 Naar Ungdommen saa mig, gemte den sig, Oldinge rejste sig op og stod,
як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
9 Høvdinger standsed i Talen og lagde Haand paa Mund,
зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
10 Stormænds Røst forstummed, deres Tunge klæbed til Ganen;
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
11 Øret hørte og priste mig lykkelig, Øjet saa og tilkendte mig Ære.
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 Thi jeg redded den arme, der skreg om Hjælp, den faderløse, der savned en Hjælper;
бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
13 den, det gik skævt, velsignede mig, jeg frydede Enkens Hjerte;
Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 jeg klædte mig i Retfærd, og den i mig, i Ret som Kappe og Hovedbind.
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
15 Jeg var den blindes Øje, jeg var den lammes Fod;
Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
16 jeg var de fattiges Fader, udreded den mig ukendtes Sag;
Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 den lovløses Tænder brød jeg, rev Byttet ud af hans Gab.
Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
18 Saa tænkte jeg da: »Jeg skal dø i min Rede, leve saa længe som Føniksfuglen;
І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 min Rod kan Vand komme til, Duggen har Nattely i mine Grene;
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
20 min Ære er altid ny, min Bue er altid ung i min Haand!«
Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 Mig hørte de paa og bied, var tavse, mens jeg gav Raad;
Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
22 ingen tog Ordet, naar jeg havde talt, mine Ord faldt kvægende paa dem;
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
23 de bied paa mig som paa Regn, spærred Munden op efter Vaarregn.
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 Mistrøstige smilte jeg til, mit Aasyns Lys fik de ej til at svinde.
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 Vejen valgte jeg for dem og sad som Høvding, troned som Konge blandt Hærmænd, som den, der gav sørgende Trøst.
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
