Job 15
1 Saa tog Temaniten Elifaz til Orde og sagde:
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 Mon Vismand svarer med Mundsvejr og fylder sit Indre med Østenvind
„Чи відповідатиме мудра люди́на знання́м вітряни́м, і східнім вітром напо́внить утробу свою?
3 for at hævde sin Ret med gavnløs Tale, med Ord, som intet baader?
Бу́де виправдуватися тим словом, що не надається, чи тими реча́ми, що пожитку немає від них?
4 Desuden nedbryder du Gudsfrygt og krænker den Stilhed, som tilkommer Gud.
Ти страх Божий руйнуєш тако́ж, і пусто́шиш молитву до Бога,
5 Din Skyld oplærer din Mund, du vælger de listiges Sprog.
бо навчає провина твоя — твої уста, і ти вибираєш собі язика хитрунів.
6 Din Mund domfælder dig, ikke jeg, dine Læber vidner imod dig!
Оскаржа́ють тебе твої уста, не я, й твої губи свідкують на те́бе:
7 Var du den første, der fødtes, kom du til Verden, før Højene var?
Чи ти народився люди́ною першою, чи раніше, ніж згі́р'я, ти ство́рений?
8 Mon du lytted til, da Gud holdt Raad, og mon du rev Visdommen til dig?
Чи ти слухав у Божій таємній нара́ді, та мудрість для себе забрав?
9 Hvad ved du, som vi ikke ved, hvad forstaar du, som vi ikke kender?
Що ти знаєш, чого б ми не знали? Що ти зрозумів, — і не з нами воно?
10 Ogsaa vi har en gammel iblandt os, en Olding, hvis Dage er fler end din Faders!
Поміж нами і сивий, ото́й і старий, старший днями від ба́тька твого́.
11 Er Guds Trøst dig for lidt, det Ord, han mildelig talede til dig?
Чи мало для тебе — поті́шення Божі та слово, яке Він сховав у тобі́?
12 Hvi river dit Hjerte dig hen, hvi ruller dit Øje vildt?
Чого то підно́сить тебе твоє серце, й які то знаки́ твої очі дають,
13 Thi du vender din Harme mod Gud og udstøder Ord af din Mund.
що на Бога зверта́єш ти духа свого́, і з своїх уст випускаєш подібні слова́?
14 Hvor kan et Menneske være rent, en kvindefødt have Ret?
Що таке чоловік, щоб опра́вданим бути, і щоб був справедливим від жінки наро́джений?
15 End ikke sine Hellige tror han, og Himlen er ikke ren i hans Øjne,
Таж Він на́віть святим Своїм не довіря́є, і не опра́вдані в о́чах Його небеса́, —
16 hvad da den stygge, den onde, Manden, der drikker Uret som Vand!
що ж тоді чоловік той бридки́й та зіпсутий, що п'є кривду, як воду?
17 Jeg vil sige dig noget, hør mig, jeg fortæller, hvad jeg har set,
Я тобі розповім, — ти послухай мене, а що бачив, то те розкажу́,
18 hvad vise Mænd har forkyndt, deres Fædre ikke dulgt,
про що мудрі доне́сли та від батьків своїх не затаїли того, —
19 dem alene var Landet givet, ingen fremmed færdedes blandt dem:
їм самим була да́на земля, і не прихо́див чужий поміж них.
20 Den gudløse ængstes hele sit Liv, de stakkede Aar, en Voldsmand lever;
Безбожний тремти́ть по всі дні, а наси́льникові мало років захо́вано.
21 Rædselslyde fylder hans Ører, midt under Fred er Hærgeren over ham;
Вереск жа́хів — у нього в уша́х, серед ми́ру прихо́дить на нього грабі́жник.
22 han undkommer ikke fra Mørket, opsparet er han for Sværdet,
Він не вірить, що ве́рнеться від темноти́, й він вичі́кується для меча́.
23 udset til Føde for Gribbe, han ved, at han staar for Fald;
Він мандру́є за хлібом, — та де він? Знає він, що для нього встано́влений день темноти́.
24 Mørkets Dag vil skræmme ham. Trængsel og Angst overvælde ham som en Konge, rustet til Strid.
Страша́ть його у́тиск та гно́блення, хапають його, немов цар, що готовий до бо́ю,
25 Thi Haanden rakte han ud mod Gud og bød den Almægtige Trods,
бо руку свою простягав він на Бога, і повставав на Всемогу́тнього,
26 stormed haardnakket mod ham med sine tykke, buede Skjolde.
проти Нього твердо́ю він шиєю бігав, товсти́ми хребта́ми щитів своїх.
27 Thi han dækked sit Ansigt med Fedt og samlede Huld paa sin Lænd.
Бо закрив він обличчя своє своїм салом, і бо́ки обклав своїм жиром,
28 tog Bolig i Byer, der øde laa hen, i Huse, man ikke maa bo i, bestemt til at ligge i Grus.
і сидів у міста́х поруйно́ваних, у дома́х тих, що в них не сидять, що на купи каміння призна́чені.
29 Han bliver ej rig, hans Velstand forgaar, til Jorden bøjer sig ikke hans Aks;
Він не буде багатий, і не всто́їться сила його, і по землі не поши́ряться їхні маєтки.
30 han undkommer ikke fra Mørket. Solglød udtørrer hans Spire, hans Blomst rives bort af Vinden.
Не всту́питься з те́мности він, по́лум'я висушить па́рост його, й духом уст Його буде він схо́плений.
31 Han stole ikke paa Tomhed — han farer vild — thi Tomhed skal være hans Løn!
Хай не вірить в марно́ту заблу́каний, бо марно́тою буде заплата йому́, —
32 I Utide visner hans Stamme, hans Palmegren skal ikke grønnes;
вона ви́повниться не за днів його, а його верхові́ття не буде зелене!
33 han ryster som Ranken sin Drue af og kaster som Olietræet sin Blomst.
Поскидає наси́ллям, немов виноград, недозрілість свою, поро́нить він квіття своє, як оливка, —
34 Thi vanhelliges Samfund er goldt, og Ild fortærer Bestikkelsens Telte;
бо збори безбожних спусто́шені будуть, а огонь пожере́ дім хаба́рника:
35 svangre med Kvide, føder de Uret, og deres Moderskød fostrer Svig!
він злом вагітні́є, й породить марно́ту, й ома́ну готує утро́ба його“.
