Job 10
1 Min Sjæl er led ved mit Liv, frit Løb vil jeg give min Klage over ham, i min bitre Sjælenød vil jeg tale,
Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
2 sige til Gud: Fordøm mig dog ikke, lad mig vide, hvorfor du tvister med mig!
Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
3 Gavner det dig at øve Vold, at forkaste det Værk, dine Hænder danned, men smile til gudløses Raad?
Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
4 Har du da Kødets Øjne, ser du, som Mennesker ser,
Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
5 er dine Dage som Menneskets Dage, er dine Aar som Mandens Dage,
Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
6 siden du søger efter min Brøde, leder efter min Synd,
що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
7 endskønt du ved, jeg ikke er skyldig; men af din Haand er der ingen Redning!
хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
8 Dine Hænder gjorde og danned mig først, saa skifter du Sind og gør mig til intet!
Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
9 Kom i Hu, at du dannede mig som Ler, og til Støv vil du atter gøre mig!
Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
10 Mon du ikke hældte mig ud som Mælk og lod mig skørne som Ost,
Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
11 iklædte mig Hud og Kød og fletted mig sammen med Ben og Sener?
Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
12 Du gav mig Liv og Livskraft, din Omhu vogted min Aand —
Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
13 og saa gemte du dog i dit Hjerte paa dette, jeg skønner, dit Øjemed var:
А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
14 Synded jeg, vogted du paa mig og tilgav ikke min Brøde.
якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
15 I Fald jeg forbrød mig, da ve mig! Var jeg retfærdig, jeg skulde dog ikke løfte mit Hoved, men mættes med Skændsel, kvæges med Nød.
Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
16 Knejsed jeg, jog du mig som en Løve, handlede atter ufatteligt med mig;
А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
17 nye Vidner førte du mod mig, øged din Uvilje mod mig, opbød atter en Hær imod mig!
поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
18 Hvi drog du mig da af Moders Liv? Jeg burde have udaandet, uset af alle;
І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
19 jeg burde have været som aldrig født, været ført til Graven fra Moders Skød.
як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
20 Er ej mine Livsdage faa? Saa slip mig, at jeg kan kvæges lidt,
Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
21 før jeg for evigt gaar bort til Mørkets og Mulmets Land,
поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
22 Landet med bælgmørkt Mulm, med Mørke og uden Orden, hvor Lyset selv er som Mørket.
до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
