Prædikeren 3
1 Alt har sin Stund og hver en Ting under Himmelen sin Tid:
Для всього свій час, і година своя́ кожній справі під небом:
2 Tid til at fødes og Tid til at dø, Tid til at plante og Tid til at rydde,
час роди́тись і час помирати, час садити і час виривати поса́джене,
3 Tid til at dræbe og Tid til at læge, Tid til at nedrive og Tid til at opbygge,
час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати,
4 Tid til at græde og Tid til at le, Tid til at sørge og Tid til at danse,
час плакати й час регота́ти, час ридати і час танцювати,
5 Tid til at kaste Sten, og Tid til at sanke Sten, Tid til at favne og Tid til ikke at favne,
час розкида́ти каміння і час каміння грома́дити, час обіймати і час ухилятись обі́ймів,
6 Tid til at søge og Tid til at miste, Tid til at gemme og Tid til at bortkaste,
час шукати і час розгубити, час збирати і час розкида́ти,
7 Tid til at flænge og Tid til at sy, Tid til at tie og Tid til at tale,
час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,
8 Tid til at elske og Tid til at hade, Tid til Krig og Tid til Fred.
час кохати і час ненави́діти, час війні і час миру!
9 Hvad Løn for sin Flid har da den, der arbejder?
Яка ко́ристь трудя́щому в тім, над чим тру́диться він?
10 Jeg saa det Slid, som Gud har givet Menneskens Børn at slide med.
Я бачив роботу, що Бог був дав лю́дським синам, щоб труди́лись над нею,
11 Alt har han skabt smukt til rette Tid; ogsaa Evigheden har han lagt i deres Hjerte, dog saaledes at Menneskene hverken fatter det første eller det sidste af, hvad Gud har virket.
— усе Він прега́рним зробив свого ча́су, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє люди́на тих діл, що Бог учинив, від поча́тку та аж до кінця́.
12 Jeg skønnede, at der ikke gives noget andet Gode for dem end at glæde sig og have det godt, saa længe de lever.
Я знаю, немає нічо́го в них кращого, як тільки радіти й робити добро́ у своєму житті.
13 Dog ogsaa det at spise og drikke og nyde det gode under al sin Flid er for hvert Menneske en Guds Gave.
I отож, як котри́й чоловік їсть та п'є і в усім своїм тру́ді радіє добром, — це дар Божий!
14 Jeg skønnede, at alt, hvad Gud virker, bliver evindelig, uden at noget kan føjes til eller tages fra; og saaledes har Gud gjort det, for at man skal frygte for hans Aasyn.
Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, — до того не можна нічого додати, — і з того не можна нічого відня́ти, і Бог так зробив, щоб боялись Його!
15 Hvad der sker, var allerede, og hvad der skal ske, har allerede været; Gud leder det svundne op.
Що є, то було́ вже воно, і що статися має — було вже, бо минуле відно́влює Бог!
16 Fremdeles saa jeg under Solen, at Gudløshed var paa Rettens Sted og Gudløshed paa Retfærds Sted.
І я бачив під сонцем іще: місце су́ду, — а в нім беззако́ння, і місце правди, — у ньому ж неправда.
17 Jeg sagde ved mig selv: »Den retfærdige og den gudløse dømmer Gud; thi for hver en Ting og hver en Idræt har han fastsat en Tid.«
Я сказав був у серці своє́му: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там ді́ло.
18 Jeg sagde ved mig selv: »Det er for Menneskenes Skyld, for at Gud kan prøve dem, og for at de selv kan se, at de er Dyr.«
Я сказав був у серці своє́му: Це для лю́дських синів, щоб Бог випробо́вував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті зві́рі,
19 Thi Menneskers og Dyrs Skæbne er ens; som den ene dør, dør den anden, og en og samme Aand har de alle; Mennesket har intet forud for Dyrene, thi alt er Tomhed.
бо доля для лю́дських синів і доля звіри́ни — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один по́дих, і нема над твариною ви́щости людям, — марно́та бо все!
20 Alle gaar sammesteds hen, alle blev til af Muld, og alle vender tilbage til Mulden.
Все до місця одно́го йде: все постало із по́роху, і ве́рнеться все знов до пороху.
21 Hvo ved, om Menneskenes Aand stiger opad, og om Dyrenes Aand farer nedad til Jorden?
Хто те знає, чи дух лю́дських синів підійма́ється вго́ру, і чи спуска́ється вділ до землі дух скотини?
22 Saaledes indsaa jeg, at intet er bedre for Mennesket end at glæde sig ved sin Gerning, thi det er hans Del; thi hvo kan bringe ham saa vidt, at han kan se, hvad der kommer efter hans Død?
І я бачив, — нема чоловікові кращого, як діла́ми своїми радіти, бо це доля його́! Бо хто поведе́ його гля́нути, що́ буде по ньому?
