Prædikeren 10
1 Døde Fluer gør Salveblanderens Olie stinkende, lidt Daarskab ødelægger Visdommens Værd.
Мертві мухи псують та зашумовують оливу мирова́рника, — так трохи глупо́ти псує мудрість та славу.
2 Den vise har sin Forstand til højre, Taaben har sin til venstre,
Серце мудрого тягне право́руч, а серце безумного — ліво́руч.
3 Hvor Daaren end færdes, svigter hans Forstand, og han røber for alle, at han er en Daare.
Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця бракує, і всім він говорить, що він нерозумний.
4 Naar en Herskers Vrede rejser sig mod dig, forlad ikke derfor din Plads; thi Sagtmodighed hindrer store Synder.
Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, — бо лагі́дність доводить до про́щення навіть великих провин.
5 Der er et Onde, jeg saa under Solen; det ser ud som et Misgreb af ham, som har Magten:
Є зло, що я бачив під сонцем, мов по́милка, що повстає від володаря:
6 Daarskab sættes i Højsædet, nederst sidder de rige.
на великих висо́тах глупо́та буває поста́влена, а багаті сидять у низині́!
7 Trælle saa jeg højt til Hest og Høvdinger til Fods som Trælle.
Я бачив на ко́нях рабів, князі́ ж пішки ходили, немов ті раби.
8 Den, som graver en Grav, falder selv deri; den, som nedbryder en Mur, ham bider en Slange;
Хто яму копає, той в неї впаде́, а хто валить мура, того га́дина вкусить.
9 den, som bryder Sten, kan saare sig paa dem; den, som kløver Træ, er i Fare.
Хто зно́сить камі́ння, пора́ниться ним; хто дро́ва рубає, загро́жений ними.
10 Naar Øksen er sløv og dens Æg ej hvæsses, maa Kraft lægges i; men den dygtiges Fortrin er Visdom.
Як залізо ступіє, й хтось ле́за не ви́гострить, той мусить напру́жити свою силу, — та мудрість зара́дить йому!
11 Bider en Slange, før den besværges, har Besværgeren ingen Gavn af sin Kunst.
Коли вкусить гадюка перед закля́ттям, тоді ворожби́т не потрібний.
12 Ord fra Vismands Mund vinder Yndest, en Daares Læber bringer ham Vaade;
Слова́ з уст премудрого — милість, а губи безумного нищать його:
13 hans Tale begynder med Daarskab og ender med den værste Galskab.
поча́ток слів його уст — глупо́та, а кінець його уст — зле шале́нство.
14 Taaben bruger mange Ord. Ej ved Mennesket, hvad der skal ske; hvad der efter hans Død skal ske, hvo siger ham det?
Нерозумний говорить багато, та не знає люди́на, що́ буде; а що буде по ньому, хто скаже йому?
15 Daarens Flid gør ham træt, thi end ikke til Bys ved han Vej.
Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста.
16 Ve dig, du Land, hvis Konge er en Dreng og hvis Fyrster holder Gilde ved Gry.
Горе, кра́ю, тобі, коли цар твій — хлопчи́на, а влади́ки твої спозара́нку їдять!
17 Held dig; du Land, hvis Konge er ædelbaaren, hvis Fyrster holder Gilde til sømmelig Tid som Mænd og ikke som Drankere.
Щасливий ти, кра́ю, коли син шляхе́тних у тебе царем, а влади́ки твої своєча́сно їдять, як ті му́жі, а не як п'яни́ці!
18 Ved Ladhed synker Bjælkelaget; naar Hænderne slappes, drypper det i Huset.
Від лі́нощів ва́литься стеля, а з опу́щення рук тече дах.
19 Til Morskab holder man Gæstebud, og Vin gør de levende glade; men Penge skaffer alt til Veje.
Гости́ну справляють для радощів, і вином весели́ться життя, а за срі́бло все це можна мати.
20 End ikke i din Tanke maa du bande en Konge, end ikke i dit Sovekammer en, som er rig; thi Himlens Fugle kan udsprede Ordet, de vingede røbe, hvad du siger.
Навіть у ду́мці своїй не злосло́в на царя, і в спа́льні своїй не кляни багача́, — небесний бо птах віднесе́ твою мову, а крила́тий розкаже про слово твоє.
