Højsangen 1
1 Højsangen, som er af Salomo.
Соломонова Пісня над піснями.
2 Han kysse mig med Kys af sin Mund; thi din Kærlighed er bedre end Vin.
„Нехай він цілує мене поцілу́нками уст своїх, — бо ліпші коха́ння твої від вина!
3 Dine Salver ere gode at lugte, dit Navn er som en Salve, der udgydes; derfor elske unge Piger dig.
На запах оливи твої запашні́, твоє йме́ння — неначе олива розлита, тому діви кохають тебе!
4 Drag mig! efter dig ville vi løbe; Kongen førte mig ind i sine inderste Kamre; vi ville fryde os og glæde os i dig, vi ville prise din Kærlighed mere end Vin; de oprigtige elske dig.
Потягни ти мене за собою, біжім! Цар впровадив мене у пала́ти свої, — ми радіти та ті́шитись будемо тобою, згадаємо коха́ння твої, від вина приємніші, — поправді кохають тебе!
5 Jeg er sort, dog yndig, I Jerusalems Døtre! som Kedars Pauluner, som Salomos Telte.
Дочки єрусалимські, — я чорна та гарна, немов ті намети кеда́рські, мов за́навіси Соломонові!
6 Ser ikke paa mig, at jeg er sort; thi Solen har brændt mig; min Moders Sønner ere blevne vrede paa mig, de have sat mig til Vingaardenes Vogterinde; min Vingaard, som jeg havde, har jeg ikke bevogtet.
Не дивіться на те, що смугля́венька я, бож сонце мене опали́ло, — сини неньки моєї на мене розгні́валися, настанови́ли мене сторожи́ти виноградники, — та свого виноградника власного не встерегла я!“
7 Giv mig til Kende, du, hvem min Sjæl elsker! hvor du vogter, hvor du lader Hjorden ligge om Middagen, at jeg ikke skal være som en Kvinde, der gaar tilhyllet ved dine Medbrødres Hjorde.
„Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя: Де́ ти пасеш? Де даєш ти спочи́ти у спе́ку ота́рі? Пощо́ біля стад твоїх друзів я буду, немов та причи́нна?“
8 Dersom du ikke ved det, du dejligste iblandt Kvinderne! da gak ud i Faarenes Spor, og vogt dine Kid ved Hyrdernes Boliger!
„Якщо ти не знаєш цього́, вродливі́ша посеред жіно́к, то вийди собі за слідами отари, і випа́суй при ша́трах пасту́ших козля́тка свої“.
9 Ved Hestene for Faraos Vogn ligner jeg dig, min Veninde!
„Я тебе прирівня́в до лошиці в воза́х фараонових, о моя ти подру́женько!
10 Dine Kinder ere yndige under Kæderne og din Hals under Perlesnorene.
Гарні щі́чки твої поміж шну́рами пе́рел, а шийка твоя — між разка́ми намиста!
11 Vi ville gøre dig Guldkæder med Sølvprikker.
Ланцюжки́ золоті ми поробимо тобі разом із срібними ку́льками!“
12 Saa længe Kongen var i sin Kreds, gav min Nardus sin Lugt.
„Доки цар при своє́му столі, то мій нард видає́ свої па́хощі.
13 Min elskede er mig en Myrrakugle, som forbliver imellem mine Bryster.
Мій коханий для мене — мов ки́тиця ми́рри: спочиває між пе́рсами в мене!
14 Min elskede er mig en Koferdrue, i Vingaardene, udi En-Gedi.
Мій коханий для мене — мов ки́прове гроно в ен-ґе́дських сада́х-виноградах“!
15 Se, du, min Veninde! er dejlig; se, du er dejlig, dine Øjne ere Duer.
„Яка ти прекрасна, моя ти подру́женько, яка ти хороша! Твої очі немов голуби́ні!“
16 Se, du, min elskede! er yndig, ja yndig, ja, vort Leje er grønt.
„Який ти прекрасний, о мій ти коханий, який ти приємний! а ложе нам — зе́лень!
17 Vore Huses Bjælker ere Cedre, vort Loft er Cypresser.
Бруси наших домів — то кедри́ни, стелі в нас — кипари́си!“
