Salme 139
1 Herre! du har ransaget mig og kender mig.
Для дириґента хору. Псалом Давидів.
2 Hvad heller jeg sidder eller staar op, da ved du det, du forstaar min Tanke langtfra.
Ти знаєш сиді́ння моє та встава́ння моє, думку мою розумієш здале́ка.
3 Du har omkringgivet min Sti og mit Leje, du kender grant alle mine Veje.
Доро́гу мою та лежа́ння моє виміря́єш, і Ти всі путі́ мої знаєш, —
4 Thi der er ikke et Ord paa min Tunge, se, Herre! du kender det jo alt sammen.
бо ще сло́ва нема на моїм язиці́, а вже, Господи, знаєш те все!
5 Bagfra og forfra har du omsluttet mig, og paa mig har du lagt din Haand.
Оточи́в Ти мене ззаду й спере́ду, і руку Свою надо мною поклав.
6 Saadant at forstaa er mig for underfuldt; det er for højt, jeg kan ikke naa det.
Дивне знання́ над моє розумі́ння, високе воно, — я його не подола́ю!
7 Hvor skal jeg gaa hen fra din Aand? og hvor skal jeg fly hen fra dit Ansigt?
Куди я від Духа Твого піду́, і куди я втечу́ від Твого лиця?
8 Dersom jeg farer op til Himmelen, da er du der, og reder jeg Leje i Dødsriget, se, da er du der! (Sheol h7585)
Якщо я на небо зійду́, — то Ти там, або постелю́ся в шео́лі — ось Ти! (Sheol h7585)
9 Vilde jeg tage Morgenrødens Vinger, vilde jeg bo ved det yderste Hav,
Понесу́ся на кри́лах зірни́ці, спочи́ну я на кінці моря,
10 saa skulde ogsaa der din Haand føre mig, og din højre Haand holde mig fast.
— то рука Твоя й там попрова́дить мене, і мене буде трима́ти прави́ця Твоя!
11 Og vilde jeg sige: Mørkhed maa dog skjule mig, saa er Natten et Lys omkring mig.
Коли б я сказав: „Тільки те́мрява вкриє мене, і ніч — світло для мене“,
12 Mørkhed gør ikke Mørke hos dig, og Natten lyser som Dagen, Mørket er som Lyset.
то мене не закриє від Тебе і те́мрява, і ніч буде світити, як день, і темно́та — як світло!
13 Thi du ejede mine Nyrer; du skærmede om mig i Moders Liv.
Бо Ти вчинив нирки мої, Ти ви́ткав мене в утро́бі матері моєї, —
14 Jeg vil prise dig, fordi jeg paa underfuld Maade er dannet saa herligt; underfulde ere dine Gerninger, og min Sjæl ved det saare vel.
Прославляю Тебе, що я дивно утво́рений! Дивні діла́ Твої, і душа моя відає ве́льми про це!
15 Mine Ben vare ikke skjulte for dig, der jeg blev dannet i Løndom, der jeg blev kunstigt virket i det underjordiske Dyb.
І кості мої не сховались від Тебе, бо я вчи́нений був в укритті́, я ви́тканий був у глиби́нах землі!
16 Dine Øjne saa mig, der jeg endnu var Foster, og disse Ting vare alle sammen skrevne i din Bog; Dagene vare bestemte, før en eneste af dem var kommen.
Мого за́родка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчи́нені, коли жодного з них не було́...
17 Derfor, o Gud! hvor dyrebare for mig ere dine Tanker; hvor stor er dog deres Sum!
Які дорогі́ мені стали думки́ Твої, Боже, як побі́льшилося їх число, -
18 Vilde jeg tælle dem, da bleve de flere end Sand; opvaagner jeg, saa er jeg endnu hos dig.
перелі́чую їх, — численні́ші вони від піску́! Як пробу́джуюся, — то я ще з Тобою.
19 Gid du, o Gud! vilde ihjelslaa den ugudelige; og I, blodgerrige Mænd! viger fra mig.
Якби, Боже, врази́в Ти безбожника, а ви, кровожерці, відступітесь від мене!
20 Thi de talte skændelig om dig, og som dine Fjender tage de dit Navn forfængeligt.
Вони називають підсту́пно Тебе, Твої вороги на марно́ту пускаються!
21 Skulde jeg ikke hade dem, som hade dig, o Herre! og kedes ved dem, som rejse sig imod dig?
Отож, ненави́джу Твоїх ненави́сників, Господи, і Твоїх заколо́тників бри́джусь:
22 Med fuldt Had hader jeg dem; de ere blevne mine Fjender.
повною не́навистю я нена́виджу їх, вони стали мені ворогами!
23 Ransag mig, Gud! og kend mit Hjerte; prøv mig, og kend mine Tanker!
Ви́пробуй, Боже, мене, — і пізнай моє серце, досліди́ Ти мене, — і пізнай мої за́думи,
24 Og se, om jeg er paa en Vej, som fører til Smerte for mig, og led mig paa Evighedens Vej!
і побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попрова́дь!
