Salme 137

1 Ved Babylons Floder, der sad vi, og vi græd, naar vi kom Zion i Hu.

Біля річок Вавилона, там сиділи ми й плакали, згадуючи Сіон.

2 Paa Vidierne i Landet havde vi hængt vore Harper.

На вербах посеред міста ми повісили наші арфи,

3 Thi der begærede de, som holdt os fangne, at vi skulde synge; og de, som plagede os, begærede, at vi skulde være glade: „Synger for os af Zions Sange!‟

бо там поневолювачі наші просили від нас слів пісні й гнобителі наші [вимагали від нас] радості: «Заспівайте нам одну з пісень Сіону!»

4 Hvorledes skulde vi synge Herrens Sang i et fremmed Land?

Як можемо ми пісню Господню на землі чужій співати?

5 Dersom jeg glemmer dig, Jerusalem, da glemme mig min højre Haand!

Якщо я забуду тебе, Єрусалиме, нехай забуде правиця моя [рухи свої].

6 Min Tunge hænge ved min Gane, hvis jeg ikke kommer dig i Hu, hvis jeg ikke ophøjer Jerusalem over min højeste Glæde.

Нехай прилипне язик мій до піднебіння, якщо я не пам’ятатиму тебе, якщо я не піднесу Єрусалима як найвищу радість мою.

7 Herre! kom Edoms Børn i Hu efter, hvad de gjorde paa Jerusalems Dag, da de sagde: „Gører bart, gører bart indtil Grundvolden i den.‟

Нагадай, Господи, синам Едомовим день [захоплення] Єрусалима, коли вони говорили: «Руйнуйте, руйнуйте його до самих підвалин!»

8 Babels Datter, du ødelagte! lyksalig den, som betaler dig din Løn for, hvad du lønnede os med.

Донько Вавилона, приречена на спустошення, блаженний той, хто віддасть тобі за те, що ти накоїла нам!

9 Lyksalig den, som griber og knuser dine spæde Børn imod Klippen.

Блаженний той, хто схопить і розіб’є об скелю твоїх немовлят!