Salme 104
1 Min Sjæl, lov Herren; Herre, min Gud! du er saare stor, du har iført dig Majestæt og Herlighed.
Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
2 Han ifører sig Lys som et Klædebon, han udbreder Himmelen som et Telt.
Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
3 Han hvælver sine Sale i Vandene; han gør Skyerne til sin Vogn, han vandrer paa Vejrets Vinger.
Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
4 Han gør Vindene til sine Engle, gloende Ild til sine Tjenere.
Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
5 Han grundfæstede Jorden paa dens Grundvold, den skal ikke rokkes i al Evighed.
Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
6 Du havde skjult den med Havet som med et Klæde, Vandene stode over Bjergene.
безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
7 De flyede for din Trusel, de fore hastelig bort for din Tordens Røst.
від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
8 Bjergene fore op, Dalene fore ned til det Sted, som du grundfæstede for dem.
виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
9 Du satte en Grænse, hvorover de ikke skulde gaa; de skulde ikke skjule Jorden igen.
Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
10 Han lader Kilder opvælde i Dalene; de rinde imellem Bjergene.
Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
11 De give alle Markens Dyr at drikke, Vildæsler slukke deres Tørst.
напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
12 Over dem bo Himmelens Fugle; ud fra Grenene lade de deres Røst høre.
Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
13 Han vander Bjergene fra sine høje Sale; Jorden mættes af dine Gerningers Frugt.
Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
14 Han lader Græs gro for Kvæget og Urter til Menneskens Tjeneste for at fremføre Brød af Jorden.
Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
15 Og Vin glæder et Menneskes Hjerte, hans Ansigt bliver frydefuldt af Olie, og Brød vederkvæger et Menneskes Hjerte.
і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
16 Herrens Træer mættes af Væde, Libanons Cedre, som han har plantet;
Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
17 der hvor Fuglene bygge Rede; Storkens Bo er paa Fyrretræerne.
що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
18 De høje Bjerge ere for Stengederne, Klipperne ere en Tilflugt for Kaninerne.
Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
19 Han gjorde Maanen til at bestemme Tiderne, Solen ved sin Nedgang.
і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
20 Du gør Mørke, og der bliver Nat, i den krybe alle Skovens Dyr frem.
Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
21 De unge Løver brøle efter Rov og komme for at kræve deres Føde af Gud.
рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
22 Solen gaar op, saa trække de sig tilbage og lægge sig i deres Huler.
Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
23 Da gaar Mennesket ud til sin Gerning og til sit Arbejde indtil Aftenen.
Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
24 Hvor mange ere dine Gerninger, Herre! du gjorde dem alle viselig; Jorden er fuld af dine Ejendomme.
Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
25 Her er Havet stort og vidt til begge Sider; der er Vrimmel uden Tal, der er Dyr, de smaa med de store.
Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
26 Der gaa Skibene; der er Leviathan, som du dannede til at lege derudi.
Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
27 De vente alle paa dig, at du skal give dem deres Føde i rette Tid.
Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
28 Giver du dem, da sanke de; oplader du din Haand, da mættes de med godt.
Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
29 Skjuler du dit Ansigt, da forfærdes de; tager du Aanden tilbage fra dem, da dø de og vende tilbage til deres Støv.
Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
30 Udsender du din Aand, skabes de, og du fornyer Jordens Skikkelse.
Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
31 Herrens Ære blive evindelig, Herren glæde sig over sine Gerninger!
Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
32 Han ser til Jorden, og den bæver; han rører ved Bjergene, og de ryge.
Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
33 Jeg vil synge for Herren, medens jeg lever, jeg vil lovsynge min Gud, medens jeg er til.
Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
34 Maatte min Tale behage ham; jeg vil glædes i Herren.
Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
35 Maatte dog Syndere udryddes af Jorden, og ugudelige ikke være ydermere! Min Sjæl, lov Herren! Halleluja.
Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
