Ordsprogene 14
1 Kvinders Visdom har bygget sit Hus; men Daarskaben bryder det ned med sine Hænder.
Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його́.
2 Den, som vandrer i sin Oprigtighed, frygter Herren; men den, som gaar paa Krogveje, foragter ham.
Хто ходить в просто́ті своїй, боїться той Господа, а в ко́го доро́ги криві́, той пого́рджує Ним.
3 I Daarens Mund er Hovmods Ris; men de vises Læber skulle bevare dem selv.
На устах безу́мця галу́зка пихи́, а губи премудрих їх стережу́ть.
4 Hvor ingen Øksne ere, der er Krybben ren; men megen Indtægt kommer ved Oksens Kraft.
Де немає биків, там я́сла порожні, а щедрість врожа́ю — у силі вола́.
5 Et trofast Vidne lyver ikke; men et falsk Vidne udblæser Løgne.
Сві́док правдивий не лже, а сві́док брехливий говорить неправду.
6 Spotteren søger Visdom, og han finder den ikke; men for den forstandige er Kundskab let.
Насмішник шукає премудрости, — та надаре́мно, пізна́ння легке́ для розумного.
7 Gak bort fra en Mand, som er en Daare; thi du vil ikke have fundet Kundskab paa hans Læber.
Ходи зда́лека від люди́ни безу́мної, і від того, в кого́ мудрих уст ти не бачив.
8 Den kloges Visdom er, at han forstaar sig paa sin Vej; men Daarers Taabelighed er, at de blive bedragne.
Мудрість розумного — то розумі́ння дороги своєї, а глупо́та дурних — то ома́на.
9 Daarerne spottes af deres eget Skyldoffer; men med de oprigtige er Velbehageligheden.
Нерозумні сміються з гріха́, а між праведними — уподо́бання.
10 Hjertet kender sin Sjæls Bitterhed, og en fremmed skal ikke blande sig i dets Glæde.
Серце знає гірко́ту своєї душі, і в радість його не втручається інший.
11 De ugudeliges Hus skal ødelægges; men de retsindiges Telt skal blomstre.
Буде ви́гублений дім безбожних, а намет безневи́нних розкві́тне.
12 Der er en Vej, som kan synes en Mand ret; men til sidst bliver den Vej til Døden.
Буває, доро́га люди́ні здається простою, та кінець її — стежка до смерти.
13 Selv under Latteren føler Hjertet Smerte, og til sidst bliver Glæden Bedrøvelse.
Також іноді і від сміху́ болить серце, і закі́нчення радости — сму́ток.
14 Den, hvis Hjerte er afveget, skal mættes ved sine Veje, men den gode Mand ved det, han har i Eje.
Хто підступного серця, наси́титься той із доріг своїх, а добра люди́на — із чинів своїх.
15 Den uerfarne tror alting, men den kloge agter paa sin Gang.
Вірить безглу́здий в кожні́сіньке слово, а мудрий зважає на кро́ки свої.
16 Den vise frygter og viger fra ondt; men en Daare er overmodig, og tryg.
Мудрий боїться й від злого вступає, нерозумний же гні́вається та сміли́вий.
17 Den, som er hastig til Vrede, gør Daarlighed, og den underfundige Mand hades.
Скорий на гнів учиняє глупо́ту, а люди́на лукава знена́виджена.
18 De uvidende arve Daarlighed; men de kloge favne Kundskab.
Нерозумні глупо́ту вспадко́вують, а мудрі знання́м коронуються.
19 De onde maa bøje sig for de godes Ansigt og de ugudelige for den retfærdiges Porte.
Покло́няться злі перед добрими, а безбожники — при брамах праведного.
20 Selv for sin Ven er den fattige forhadt; men mange ere de, som elske den rige.
Убогий знена́виджений навіть ближнім своїм, а в багатого дру́зі числе́нні.
21 Hvo som foragter sin Næste, synder; men den, som forbarmer sig over de elendige, er lyksalig.
Хто погорджує ближнім своїм, той грішить, а ласка́вий до вбогих — блаже́нний.
22 Fare ikke de vild, som optænke ondt? men de, som optænke godt, finde Miskundhed og Troskab.
Чи ж не блу́дять, хто о́ре лихе? А милість та правда для тих, хто о́ре добро́.
23 I alt besværligt Arbejde er der Fordel; men hvor det bliver ved Læbers Ord, fører det kun til Mangel.
Кожна праця прино́сить доста́ток, але́ праця уст в недоста́ток веде́.
24 De vises Rigdom er deres Krone; men Daarers Taabelighed bliver Taabelighed.
Корона премудрих — їхня му́дрість, а віне́ць нерозумних — глупо́та.
25 Et sanddru Vidne redder Sjæle, men den, som udblæser Løgn, er svigefuld.
Свідок правдивий визво́лює душі, а свідок обма́нливий — бре́хні торо́чить.
26 I Herrens Frygt har en et stærkt Værn, og for hans Børn skal der være en Tilflugt.
У Господньому стра́хові сильна наді́я, і Він пристано́вище ді́тям Своїм.
27 Herrens Frygt er Livets Kilde, saa at man viger fra Dødens Snarer.
Страх Господній — крини́ця життя, щоб віддаля́тися від пасток смерти.
28 At have meget Folk er en Konges Ære; men hvor Folket er borte, er det en Fyrstes Fordærvelse.
У числе́нності люду вели́чність царя, а в бра́ку народу — погибіль воло́даря.
29 Den langmodige har megen Forstand; men den, som er hastig i Sindet, forraader Daarskab.
Терпели́вий у гніві — багаторозумний, а гнівли́вий вчиняє глупо́ту.
30 Et blidt Hjerte er Liv for Legemet; men Hidsighed er Raaddenhed for Benene,
Ла́гідне серце — життя то для тіла, а за́здрість — гнили́зна косте́й.
31 Hvo som fortrykker den ringe, forhaaner hans Skaber; men hvo som forbarmer sig over den fattige, ærer ham.
Хто тисне нужде́нного, той ображає свого Творця́, а хто милости́вий до вбогого, той поважає Його.
32 Den ugudelige styrtes for sin Ondskab; men den retfærdige har Fortrøstning i sin Død.
Безбожний у зло своє падає, а праведний повний надії й при смерті своїй.
33 I den forstandiges Hjerte hviler Visdommen; men i Daarers Indre giver den sig til Kende.
Мудрість має спочи́нок у серці розумного, а що в нутрі безумних, те ви́явиться.
34 Retfærdighed ophøjer et Folk; men Synden er Folkenes Skændsel
Праведність люд підійма́є, а беззако́ння — то сором наро́дів.
35 Kongens Velbehag er til en klog Tjener, men hans Vrede er over den, som gør Skam.
Ласка царе́ва — рабо́ві розумному, гнів же його — проти того, хто соро́мить його.
