Ordsprogene 1
1 Ordsprog af Salomo, Davids Søn, Israels Konge,
При́повісті Соломона, сина Давидового, царя Ізраїлевого, —
2 for af dem at faa Visdom og Undervisning, for at forstaa Forstandens Ord;
щоб пізна́ти премудрість і карність, щоб зрозуміти розсу́дні слова́,
3 for at modtage Undervisning i Klogskab, modtage Ret og Retfærdighed og Retvished;
щоб прийняти напоу́млення мудрости, праведности, і пра́ва й простоти,
4 for at give de uvidende Vid, de unge Kundskab og Kløgt.
щоб мудрости дати простоду́шним, юнако́ві — пізна́ння й розва́жність.
5 Hvo som er viis, høre til og gaa frem i Lærdom, og hvo som er forstandig, vinde Evne til at styre;
Хай послухає мудрий — і примно́жить науку, а розумний здобу́де хай мудрих думо́к,
6 for at forstaa Ordsprog og Gaader, Vismænds Ord og deres mørke Taler.
щоб пізнати ту при́повість та загадко́ве говорення, слова мудреці́в та їхні за́гадки.
7 Herrens Frygt er Begyndelse til Kundskab; Daarerne foragte Visdom og Undervisning.
Страх Господній — початок прему́дрости, — нерозумні пого́рджують мудрістю та напу́чуванням.
8 Hør, min Søn! din Faders Undervisning, og forlad ikke din Moders Lov;
Послухай, мій сину, напу́чення батька свого́, і не відкидай науки матері своєї, —
9 thi de ere en yndig Krans til dit Hoved og Kæder til din Hals.
вони бо хороший вінок для твоєї голови, і прикра́са на шию твою.
10 Min Søn! naar Syndere lokke dig, da samtyk ikke!
Мій сину, як грішники будуть тебе намовляти, — то з ними не згоджуйся ти!
11 Dersom de sige: Gak med os, vi ville lure efter Blod, vi ville efterstræbe den uskyldige, som er uden Sag;
Якщо скажуть вони: „Ходи з нами, чатуймо на кров, безпричи́нно засядьмо на неповинного,
12 vi ville, som Dødsriget, sluge dem levende, ja hele og holdne, som de, der nedfare i Hulen; (Sheol h7585)
живих поковтаймо ми їх, як шео́л, та здорових, як тих, які сходять до гро́бу! (Sheol h7585)
13 vi ville finde alle Haande dyrebart Gods, vi ville fylde vore Huse med Rov;
Ми зна́йдемо всіляке багатство цінне́, перепо́внимо здо́биччю наші хати́.
14 du skal tage din Lod iblandt os, vi ville alle sammen have een Pose:
Жеребо́к свій ти кинеш із нами, — буде са́ква одна для всіх нас“, —
15 Min Søn! vandre ikke paa Vej med dem, hold din Fod tilbage fra deres Sti;
сину мій, — не ходи ти доро́гою з ними, спини́ но́гу свою від їхньої сте́жки,
16 thi deres Fødder haste til ondt, og de skynde sig for at udøse Blod;
бо біжать їхні но́ги на зло, і поспішають, щоб кров проливати!
17 thi forgæves udspændes Garn for alle Fugles Øjne;
Бож нада́рмо поставлена сі́тка на о́чах усього крила́того:
18 og de lure paa deres eget Blod, de efterstræbe deres eget Liv.
то вони на кров власну чату́ють, засідають на душу свою!
19 Saa ere enhvers Veje, som er hengiven til Gerrighed; den tager sine egne Herrers Liv.
Такі то доро́ги усіх, хто за́здрий чужого добра: воно́ бере душу свого власника́!
20 Visdommen raaber udenfor, den opløfter sin Røst paa Gaderne;
Кличе мудрість на вулиці, на пло́щах свій голос дає,
21 paa Hjørnet af de befærdede Gader raaber den; ved Indgangene til Portene, i Staden, taler den sine Ord:
на шумли́вих місцях проповідує, у місті при входах до брам вона каже слова́ свої:
22 Hvor længe ville I uvidende elske Uvidenhed, og Spotterne have Lyst til Spot, og Daarer hade Kundskab?
„Доки ви, нерозумні, глупо́ту любитимете? Аж доки насмі́шники будуть кохатись собі в глузува́нні, а безглу́зді нена́видіти будуть знания́?
23 Vender eder til min Revselse; se, jeg vil udgyde min Aand over eder, jeg vil kundgøre eder mine Ord.
Зверніться но ви до карта́ння мого́, — ось я виллю вам духа свого, сповіщу́ вам слова свої!
24 Efterdi jeg raabte, og I vægrede eder, jeg udrakte min Haand, og ingen gav Agt;
Бо кликала я, та відмовились ви, простягла́ була руку свою, та ніхто не прислу́хувався!
25 og I lode alt mit Raad fare og vilde ikke vide af min Revselse:
І всю раду мою ви відкинули, карта́ння ж мого не схотіли!
26 Saa vil jeg, jeg selv le i eders Ulykke, jeg vil spotte, naar det kommer, som I frygte for;
Тож у вашім нещасті сміятися буду і я, насміха́тися буду, як при́йде ваш страх.
27 naar det, som I frygte for, kommer som en Ødelæggelse, og eders Ulykke kommer som en Hvirvelvind, naar Angest og Trængsel kommer over eder:
Коли при́йде ваш страх, немов вихор, і прива́литься ваше нещастя, мов буря, як при́йде недоля та у́тиск на вас,
28 Da skulle de paakalde mig, men jeg skal ikke svare, de skulle søge mig, men ikke finde mig.
тоді кликати бу́дуть мене, але не відпові́м, будуть шукати мене, та не зна́йдуть мене, —
29 Fordi de hadede Kundskab og udvalgte ikke Herrens Frygt,
за те, що науку знена́виділи, і не ви́брали стра́ху Господнього,
30 fordi de ikke vilde vide af mit Raad, men foragtede al min Revselse:
не хотіли поради моєї, пого́рджували всіма моїми доко́рами!
31 Saa skulle de æde Frugten af deres Veje og blive mætte af deres egne Raad.
І тому́ хай їдять вони з пло́ду дороги своєї, а з порад своїх хай насища́ються, —
32 Thi de uvidendes Frafald skal volde dem Død, og Daarers Tryghed skal ødelægge dem selv.
бо відсту́пство безумних заб'є їх, і безпе́чність безтя́мних їх ви́губить!
33 Men hvo mig lyder, skal bo tryggelig og være rolig, uden Frygt for det onde.
А хто мене слухає, той буде жити безпе́чно, і буде спокійний від страху перед злом!“
