Klagesangene 5
1 Herre! kom i Hu, hvad der er sket os; sku ned og se vor Forhaanelse!
Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
2 Vor Arv er gaaet over til fremmede, vore Huse til Udlændinge.
наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
3 Vi ere blevne faderløse, uden Fader, vore Mødre ere som Enker.
Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
4 Vandet, vi drikke, købe vi for Penge; vort Brænde kommer til os for Betaling.
Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
5 Man er os paa Halsen, vi forfølges; vi blive trætte og faa ikke Hvile.
У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
6 Vi have rakt Haanden imod Ægypten, imod Assyrien for at mættes af Brød.
До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
7 Vore Fædre have syndet, de ere ikke mere, og vi bære deres Misgerninger.
Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
8 Trælle herske over os; der er ingen, som frier af deres Haand.
Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
9 Vi hente vort Brød med Fare for vort Liv, formedelst Sværdet i Ørken.
Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
10 Vor Hud er forbrændt som en Ovn, af Hungerens Glød.
Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
11 De krænke Kvinderne i Zion, Jomfruerne i Judas Stæder.
Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
12 Fyrster ere hængte af deres Haand, Oldingers Person bliver ikke æret.
Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
13 Unge Karle maatte tage fat paa Kværnen, og Drenge segnede under Byrden af Ved.
Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
14 De Ældste have hørt op med at sidde i Porten, de unge Karle med deres Strengeleg.
Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
15 Vort Hjertes Glæde er hørt op, vor Dans er vendt om til Sorrig.
втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
16 Vort Hoveds Krone er affalden; o ve os! thi vi have syndet.
Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
17 Derfor er vort Hjerte sygt, derfor ere vore Øjne formørkede:
тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
18 For Zions Bjergs Skyld, som er øde, Ræve løbe derpaa.
через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
19 Du, Herre! du bliver evindelig, din Trone fra Slægt til Slægt.
Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
20 Hvorfor vil du glemme os evindelig? forlade os saa lang en Tid?
Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
21 Herre! før os tilbage til dig, saa ville vi vende tilbage, forny vore Dage som i fordums Tid!
Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
22 Thi mon du aldeles har forkastet os? mon du er saa saare vred paa os?
Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
