Klagesangene 3
1 Teg er den Mand, som saa Elendighed ved hans Vredes Ris.
Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
2 Mig ledede og førte han ind i Mørke og ikke til Lys.
Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
3 Kun imod mig vendte han atter og atter sin Haand den ganske Dag.
Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
4 Han gjorde mit Kød og min Hud gammel; han sønderbrød mine Ben.
Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
5 Han byggede imod mig og omgav mig med Galde og Møje.
обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
6 Han lod mig bo i de mørke Steder som dem, der ere døde i al Evighed.
у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
7 Han tilmurede for mig, og jeg kan ikke komme ud, han gjorde min Lænke svar.
Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
8 Naar jeg end skriger og raaber, lukker han til for min Bøn.
І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
9 Han har tilmuret mine Veje med hugne Stene, han har gjort mine Stier krogede.
Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
10 Han er bleven mig som en Bjørn, der ligger paa Lur, som en Løve i Skjul.
Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
11 Han lod mine Veje bøje af, og saa sønderrev han mig; han lagde mig øde.
Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
12 Han spændte sin Bue og stillede mig som Maalet for Pilen.
Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
13 Han lod Pile af sit Kogger trænge ind i mine Nyrer.
пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
14 Jeg er bleven alt mit Folk til Latter, deres Spottesang den ganske Dag.
Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
15 Han mættede mig med beske Urter, „han gav mig rigelig Malurt at drikke
Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
16 og lod mine Tænder bide i Grus, han nedtrykte mig i Aske.
І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
17 Og du bortstødte min Sjæl fra Fred, jeg har glemt det gode.
і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
18 Og jeg sagde: Borte er min Kraft, og hvad jeg forventede fra Herren.
І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
19 Kom min Elendighed og min Landflygtighed i Hu: Malurt og Galde!
Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
20 Min Sjæl kommer det ret i Hu og er nedbøjet i mit Indre.
душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
21 Dette vil jeg tage mig til Hjerte, derfor vil jeg haabe:
Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
22 Det er Herrens Miskundhed, at vi ikke ere fortærede; thi hans Barmhjertighed har ingen Ende.
Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
23 Den er ny hver Morgen, din Trofasthed er stor.
нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
24 Herren er min Del, siger min Sjæl, derfor vil jeg haabe til ham.
Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
25 Herren er god imod dem, som bie efter ham, imod den Sjæl, som spørger efter ham.
Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
26 Det er godt, at man haaber og er stille til Herrens Frelse.
Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
27 Det er en Mand godt, at han bærer Aag i sin Ungdom.
Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
28 Han vil sidde ene og tie; thi han lægger det paa ham.
нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
29 Han vil trykke sin Mund imod Støvet, om der maaske kunde være Forhaabning.
хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
30 Han vil vende Kinden imod den, som slaar ham, han vil mættes med Forhaanelse.
хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
31 Thi Herren skal ikke forkaste evindelig.
Бо Господь не наві́ки ж покине!
32 Thi dersom han bedrøver, da skal han dog forbarme sig efter sin store Miskundhed.
Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
33 Thi det er ikke af sit Hjerte, at han plager og bedrøver Menneskens Børn.
бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
34 For at knuse alle de bundne paa Jorden under sine Fødder,
Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
35 for at bøje en Mands Ret for den Højestes Ansigt,
щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
36 for at forvende et Menneskes Retssag — skuer Herren ikke ned.
щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
37 Hvo er den, som har sagt noget, saa at det skete, uden at Herren befaler det?
Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
38 Mon Lykke og Ulykke ikke udgaa af den Højestes Mund?
Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
39 Hvorfor klager et Menneske som lever? — enhver for sine Synder!
Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
40 Lader os ransage vore Veje og efterspore dem og vende om til Herren!
Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
41 Lader os opløfte vort Hjerte tillige med vore Hænder til Gud i Himmelen!
підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
42 Vi, vi have syndet og været genstridige, du tilgav ikke.
Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
43 Du tildækkede os med Vrede og forfulgte os, ihjelslog, sparede ikke,
закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
44 Du skjulte dig med en Sky, at ingen Bøn kunde trænge igennem.
закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
45 Du gjorde os til Skarn og Udskud midt iblandt Folkene.
Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
46 Alle vore Fjender opspilede deres Mund imod os.
наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
47 Der var Forfærdelse og Gru for os, Ødelæggelse og Undergang.
страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
48 Mit Øje rinder med Vandbække over mit Folks Datters Undergang.
Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
49 Mit Øje strømmer og bliver ikke stille, der er ingen Afladelse,
Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
50 indtil Herren skuer ned og ser til fra Himmelen.
аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
51 Mit Øje voldte min Sjæl Smerte over alle min Stads Døtre.
моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
52 Hart jagede mig som en Fugl de, der vare mine Fjender uden Grund.
Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
53 De bragte mit Liv til at vorde stille i Graven og kastede en Sten over mig.
життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
54 Der strømmede Vand ned over mit Hoved, jeg sagde: Det er forbi med mig.
Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
55 Jeg kaldte paa dit Navn, Herre! fra Graven, i det dybe.
Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
56 Du har hørt min Røst; tilluk ej dit Øre for mit Suk, for mit Raab!
Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
57 Du holdt dig nær den Dag, jeg kaldte paa dig, du sagde: Frygt ikke!
Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
58 Herre! du har udført min Sjæls Sag, du har udløst mit Liv.
За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
59 Herre! du har set den Uret, som sker mig, døm i min Sag!
Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
60 Du har set al deres Hævn, alle deres Tanker imod mig.
Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
61 Herre! du har hørt deres haanende Tale, alle deres Tanker imod mig,
Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
62 mine Modstanderes Ord og deres Anslag imod mig den ganske Dag.
мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
63 Sku, hvorledes de sidde, og hvorledes de staa op; jeg er deres Spottesang.
Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
64 Du skal gengælde dem, Herre! efter deres Hænders Gerning.
Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
65 Du skal give dem et Dække over Hjertet, din Forbandelse hører dem til.
Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
66 Du skal forfølge dem i Vrede, og ødelægge dem, at de ikke ere under Herrens Himmel.
Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
