Job 9
1 Men Job svarede og sagde:
А Йов відповів та й сказав:
2 Sandelig, jeg ved, at det er saaledes; og hvorledes skulde et Menneske være retfærdigt for Gud?
Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
3 Om det har Lyst til at trætte med ham, kan det ikke svare ham til et af tusinde.
Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
4 Han er viis af Hjerte og stærk af Kraft; hvo forhærdede sig imod ham og havde Fred?
Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
5 han, som flytter Bjergene, inden de mærke til det, han, som omkaster dem i sin Vrede;
Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
6 han, som bevæger Jorden fra dens Sted, og dens Piller bæve;
Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
7 han, som taler til Solen, og den gaar ikke op, og som sætter Segl for Stjernerne;
Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
8 han er ene den, som udbreder Himmelen, og som træder paa Havets Bølger;
Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
9 han, som gjorde Bjørnen, Orion, og Syvstjernen og Stjernekamrene imod Syden;
Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
10 han, som gør store Ting, saa de ikke staa til at ransage, og underlige Ting, saa der ikke er Tal derpaa!
Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
11 Se, han gaar forbi mig, og jeg ser ham ikke, og han farer frem, og jeg mærker ham ikke.
Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
12 Se, han griber, hvo kan faa ham til at give igen? hvo vil sige til ham: Hvad gør du?
Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
13 Gud kalder ikke sin Vrede tilbage; de, som ville hjælpe den hovmodige, maatte bøje sig under ham.
Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
14 Langt mindre skulde jeg kunne svare ham, vælge mine Ord over for ham.
що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
15 Thi om jeg end var retfærdig, kunde jeg ikke svare; jeg maatte bede om Naade hos min Dommer.
я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
16 Om jeg end kaldte, og han svarede mig, da kunde jeg dog ikke tro, at han vilde bøje Øren til min Røst.
Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
17 Thi han vilde sønderknuse mig med en Storm og gøre mig mange Saar uden Aarsag.
Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
18 Han vilde ikke tilstede mig at drage min Aande, men mætte mig med Bitterheder.
Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
19 Kom det an paa den stærkes Kraft, siger han: „Se her!” og kom det an paa Ret: „Hvo stævner mig?”
Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
20 Var jeg end retfærdig, saa skulde dog min Mund dømme mig at have Uret; var jeg end skyldfri, da skulde han dog forvende min Sag.
Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
21 Jeg er skyldfri, men jeg kender ikke mig selv; jeg foragter mit Liv.
Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
22 Det kommer ud paa eet! Derfor sagde jeg: Han udrydder den uskyldige med den skyldige.
Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
23 Dræber Svøben hastelig, da spotter han de uskyldiges Prøvelse.
Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
24 Et Land bliver givet i en ugudeligs Haand; han tilhyller dets Dommers Ansigt; gør han det ikke, hvo gør det da?
У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
25 Og mine Dage have været lettere end en Løber; de flyede bort, de have ikke set det gode.
А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
26 De ere fremfarne som ilende Skibe, som en Ørn, der flyver efter Spise.
промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
27 Naar jeg siger: Jeg vil glemme min Klage, jeg vil lade mit Ansigts sorrigfulde Mine fare og vederkvæge mig,
Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
28 da maa jeg frygte for alle mine Smerter; jeg ved, at du lader mig ikke være uskyldig.
то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
29 Jeg skal jo være skyldig! hvorfor skulde jeg da forgæves gøre mig Møje?
Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
30 Om jeg end toede mig med Snevand og rensede mine Hænder med Sæbe,
Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
31 da vilde du dog dyppe mig ned i Pølen, saa mine Klæder vilde væmmes ved mig.
то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
32 Thi han er ikke en Mand som jeg, at jeg kunde svare ham, at vi kunde møde med hinanden for Dommen.
Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
33 Der er ingen, som kan skille Trætten ad imellem os, og som kan lægge sin Haand paa os begge.
поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
34 Han borttage sit Ris fra mig, og hans Rædsel forfærde mig ikke!
Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
35 Da vilde jeg tale og ikke frygte for ham; thi jeg er ikke af den Slags, det ved jeg med mig selv.
тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
